28.

Релігійна людина у церкві своїй каже: “я стою на істинному шляху, церква моя веде до істинного Бога, усе те, що каже людина поза церквою є тлін, тільки через мене душа перенесеться у ті всесвіту висоти, куди ніякий людський винахід не досягне, ніщо так високо не піднімає душу як молитва, жодна катастрофа або смерть людини не страшна, бо душа не підлягає ніякій катастрофі. Смерть існує тільки для тіла, як технічного вмістилища, душа ж вічно існує, бо вона ніщо інше як частка Бога. Так усе Боже збирається до нього. Душа не смертна, Бог не смертний, усе не смертне є Бог. “І тому душа у людині ніщо інше, як частка не смертного Бога”. Такі умови церкви. Правда, як усякі умови можуть бути спростовані чи інакше сформульовані. Наприклад дуже важливо знати, чи існує душа у людині. Якщо говорять “душа людська” — невірно, души людської не може бути, бо душа не смертна, а усе не смертне Боже, звідси існуюча душа в людині — душа Бога, звідси витікає й інше міркування цілком логічно виправдане, що душа ніколи не може бути погрішима. Як би тіло не було гріховне, бо Бог безгрішний, він може тільки піти з гріховного тіла, і людина як м’ясо може бути без душі. Але якщо, понад сподівання, існує матерія, або інша сила що складає тіло, яка не щезає ні при яких умовах, то відповідно воно теж не смертне, то усе тіло як матерія є Боже тіло. Відповідно світ безгрішний, бо тіло і душа Бог. Отже мною виправданий світ від гріха. Що ж є життям для церкви? духовний стан людини. Але у чому поміщається духовність? в душі, бо тіло грішне, і коли душа вб’є гріх у тілі, воно стає святим, перетворюється у Бога, тіло щезає, стає душею, але гріха більше немає, є Бог. Душу Бог не може покарати, бо вона його частина, тіло як несмертне теж. Звідси покарань немає у Бозі.

Схожі записи

  • 29.

    Мистецтво визнає себе як головне і каже: “я вказую людині красу, а що може бути вище і досконаліше краси, — той що бачить мене, не бачить гріха. Хто володіє мною, той володіє і живе красою, в мені немає гріха, як в інших істинах, бо якщо би в мені не було краси, не прикривали би мною…

  • 4.

    Людина у своїх проявах прагне у думці своїй досягти досконалості, тобто передати дійсність свого збудження, але в той момент, коли проявляє форму, забуває про те, що форма — умовність, у дійсності форми — не існує, як же тоді можливо виявити йому збудження коли збудження не є формою — не має кордонів; друге — припустимо що…

  • 26.

    Думка моя прийшла до Бога, як спокою чи небуттю — до місця, де вже немає досконалостей. Але що є мета усіх досконалостей? У досконалості полягає межа ніщо яке наступає, як бездіяльний спокій. Таким має бути Бог. Якщо так, то релігійний шлях — шлях найменшого спротиву, що визнає у собі “ніщо” людини, лишаючи “що” Бога. Таким…

  • 1.

    Початком і причиною того, що називаємо у спільножитті життям вважаю збудження, що проявляється у різноманітних формах — як чисте, неусвідомлене, незрозуміле, ніколи нічим не доведене, що справді воно існує, без числа, точності, часу, простору, абсолютного і відносного станів. Другим щаблем життя вважаю думку, у якій збудження приймає видимий стан реального у собі, не виходячи за…

  • 18.

    Бога людина зробила абсолютною досконалістю навмисне або випадково, але у будь-якому випадку у визначення Бога в абсолютному, нею було встановлено межу, бо в іншому випадку ніколи би не досяг Бога. В абсолюті межа досконалостей, і якщо би Бог не мав кордонів, то людині не виявилося би можливим досягти його. Але інший бік каже інше; наприклад…

  • 11.

    Перед людиною стоїть світ як незмінний факт дійсності, як непорушна реальність (говір спільножиття), однак у цю непорушну реальність, як дійсність, не можуть увійти двоє, аби винести одну суму, однаково виміряти. Скільки б не увійшло у цю дійсність людей, кожен принесе інакшу дійсність, а інший нічого не принесе бо не побачить нічого дійсного — кожен принесе…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *