Бога людина зробила абсолютною досконалістю навмисне або випадково, але у будь-якому випадку у визначення Бога в абсолютному, нею було встановлено межу, бо в іншому випадку ніколи би не досяг Бога. В абсолюті межа досконалостей, і якщо би Бог не мав кордонів, то людині не виявилося би можливим досягти його. Але інший бік каже інше; наприклад всесвіт не має кордонів як Бог, безмежний; тому встановити абсолют складно. Але з точки зору церкви Бог безгрішний, відповідно абсолют встановлюється досконалістю непогрішності, але сама непогрішність як досконалість Бога повинна полягати у найжахливішому, це у сенсі, ось про цей камінь розбиваються два шляхи фабрики і церкви. Бог має бути сенсом, а тому його досконалість повинна мати сенс. Якого ж сенсу він досягає і чи може Бог досягнути сенсу, ні, якщо Бог буде досягати сенсу, то він досягає чогось більшого ніж сам, відповідно він не може бути сам сенсом, він тільки сенс людини, з іншого боку, якщо він у собі не сенс, то який же сенс бачить людина і чого хоче досягти, які ж мають бути сенси, бо призвели його до досконалості і до якої. Бог не може бути сенсом, бо сенс завжди має питання “чого”, відповідно Бог не може бути і людським сенсом, бо досягаючи його як кінцевого сенсу, не досягне Бога, бо у Бозі — межа, чи вірніше перед Богом стоїть межа усіх сенсів, але за межею стоїть Бог, у якому вже немає сенсу. І так у підсумку усі людські сенси що ведуть до сенсу Бога увінчаються немисленням, звідси Бог — не сенс, а несенс. Його немислення і потрібно бачити в абсолюті кінечній межі як безпредметне. Досягнення кінечного — досягнення безпредметного. Досягати ж Бога, десь у просторах неба дійсно не треба — бо він перебуває у кожному нашому сенсі, бо кожен наш сенс у той же час і несенс.
