26.
Думка моя прийшла до Бога, як спокою чи небуттю — до місця, де вже немає досконалостей. Але що є мета усіх досконалостей? У досконалості полягає межа ніщо яке наступає, як бездіяльний спокій. Таким має бути Бог. Якщо так, то релігійний шлях — шлях найменшого спротиву, що визнає у собі “ніщо” людини, лишаючи “що” Бога. Таким чином релігія бачить у людині “ніщо”, “небуття”, а у Бозі “буття”. Фабрика ж бачить у людині “що”, а у Бозі “ніщо”, але так як Бог — спокій у досконалості, і фабрика бачить теж у досконалості спокій, то тим самим приходить до Бога, як спокою!
Релігія, прагнучи до Бога, прагне людину перетворити у “небуття”, а Бога у “буття”. Але перетворити людину у буття не вдається, бо в неї визнає душу, яка і буде “буттям” у Бозі, так що досягненням Бога у релігійній досконалості ще не досягається повного спокою знищення людини, бо людина звільняється тільки від тіла і залишається у душі, а душа ще має якось діяти в Бозі та в небі. Щоб досягти повного спокою або знищення себе, необхідно звільнитися і від душі, але душа у релігійному технікумі поки неподільний атом. Якщо релігія бачить Бога як буття, то й будь-яка річ у світі теж буття, бо кожна річ має у собі Бога, частку досконалості (спільножиття), а якщо глибше розглянути кожну річ, то у ній весь Бог з усією безкінечністю або абсолютом доксоналого. Що річ не зворотна у предмет осягнення як і сам Бог (спільножиття), звідси поява речей або людини на вівтарях у релігійних торжествах логічно виправдана, бо у речі й людині існує Бог як досконалість. Не інакшим є стан справ і на фабриці, вівтар її обвішаний портретами людей, у яких живе досконалість, тобто Бог і теж існують інженери що вивчили їхню досконалість, як священики святе писання, і як перші вчать досконалості тому, які осягнули у вчителів своїх, так і другі вчать тому, що осягнули у досконалому житті свого вчителя.