28.
Релігійна людина у церкві своїй каже: “я стою на істинному шляху, церква моя веде до істинного Бога, усе те, що каже людина поза церквою є тлін, тільки через мене душа перенесеться у ті всесвіту висоти, куди ніякий людський винахід не досягне, ніщо так високо не піднімає душу як молитва, жодна катастрофа або смерть людини не страшна, бо душа не підлягає ніякій катастрофі. Смерть існує тільки для тіла, як технічного вмістилища, душа ж вічно існує, бо вона ніщо інше як частка Бога. Так усе Боже збирається до нього. Душа не смертна, Бог не смертний, усе не смертне є Бог. “І тому душа у людині ніщо інше, як частка не смертного Бога”. Такі умови церкви. Правда, як усякі умови можуть бути спростовані чи інакше сформульовані. Наприклад дуже важливо знати, чи існує душа у людині. Якщо говорять “душа людська” — невірно, души людської не може бути, бо душа не смертна, а усе не смертне Боже, звідси існуюча душа в людині — душа Бога, звідси витікає й інше міркування цілком логічно виправдане, що душа ніколи не може бути погрішима. Як би тіло не було гріховне, бо Бог безгрішний, він може тільки піти з гріховного тіла, і людина як м’ясо може бути без душі. Але якщо, понад сподівання, існує матерія, або інша сила що складає тіло, яка не щезає ні при яких умовах, то відповідно воно теж не смертне, то усе тіло як матерія є Боже тіло. Відповідно світ безгрішний, бо тіло і душа Бог. Отже мною виправданий світ від гріха. Що ж є життям для церкви? духовний стан людини. Але у чому поміщається духовність? в душі, бо тіло грішне, і коли душа вб’є гріх у тілі, воно стає святим, перетворюється у Бога, тіло щезає, стає душею, але гріха більше немає, є Бог. Душу Бог не може покарати, бо вона його частина, тіло як несмертне теж. Звідси покарань немає у Бозі.