Київ, Наш час, 2008. 304 сторінки.

Автор висвітлює історію найвідомішого у світі фестивалю мистецтв — Венеційської бієнале, у дзеркалі якої, в свою чергу, відбилася складна та суперечлива історія образотворчого мистецтва ХХ століття. З самого початку її існування українські митці були її найактивнішими учасниками — як на рівні приватної участі (Рєпін, Мурашко, Архипенко), так і в складі окремих угруповань (бойчукісти), і лише останні кілька років — у контексті національного представництва, часто викликаючи суперечки та захоплення. Історія її власного мистецтва відбувалася у діалектичному протистоянні-притягувані з мистецтвом модернізму. Книга — про взаємодію Україну й Заходу, про місце її талантів у світі та сприйняття їх світом, про парадокси визнання та прекрасну марнотність актуального. А також — про феномен виставки сучасного мистецтва як своєрідного свята, карнавалу геніїв і “голих королів”. Серія “Невідома Україна”.