Кіноплакати Дмитра Нагурного
Дмитро Нагурний (1946–2019) відомий передусім як живописець, однак у 1970-х роках він створив близько десяти кіноплакатів. Як і його картини, ці роботи вирізняються унікальним стилем митця та бездоганним виконанням.
Плакати Дмитра Нагурного для «Укррекламфільму» вийшли друком у 1976–1977 роках. Для художника, який напередодні закінчив Київський художній інститут і працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва, це, ймовірно, був спосіб додаткового заробітку. Хоча фільми радянських режисерів демонстрували в українському прокаті російською мовою, самі плакати були україномовними. На кожному з них можна побачити фірмовий підпис Нагурного — DN, яким він позначав і свої живописні полотна.
Достатньо поглянути на будь-який із дев’яти плакатів, що зберігаються в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, аби зрозуміти: до цієї роботи Дмитро Васильович ставився надзвичайно серйозно. Кожен плакат має складну композицію, опрацьовану деталізацію та виразний образ, що запам’ятовується й передає настрій фільму.
Художник мав доступ до сценарію та окремих кадрів стрічки. Крім того, він міг ознайомитися з літературним твором, на якому ґрунтувався фільм. Наприклад, стрічку «Розколоте небо» знято за романом Вітаутаса Бубніса «Три дні у серпні», головною героїнею якого є українка Поліна. Жіночий образ, абстрактні кольорові форми та сама назва створюють атмосферу психологічної напруги, пам’яті й внутрішнього розламу.
Поєднання портрета й абстракції нагадує монтажний принцип кінематографа. Вертикальні панелі праворуч можна сприймати як фрагменти іншої реальності — спогади, пейзаж, уламки внутрішнього світу або метафоричне «небо», розділене на частини. Жіночий портрет є головним емоційним центром плаката. Він виконаний у чорно-білій манері, близькій до ліногравюри.
Схожий підхід бачимо і в плакаті до фільму «Кафе “Ізотоп”», знятого за повістю Михайла Колесникова «Право вибору», присвяченою будівництву атомної електростанції.
Розмір цього плаката — 115 × 77,5 сантиметра. Він майже вдвічі більший за стандартний плакат формату 60 × 80 сантиметрів і складається з двох частин.
Художній рівень плакатів Дмитра Нагурного подекуди перевищує рівень самих фільмів, для яких їх створювали. Сьогодні митець, імовірно, міг би створювати ефектні плакати до серіалів Netflix — і цілком без допомоги штучного інтелекту.
