Київ, Фенікс, 2012. 257 сторінок.

Монографію присвячено березільській культурі, яка постала в процесі реформування українського театру Лесем Курбасом (1887–1937). Вперше у вітчизняному театрознавстві феномен цієї культури розглядається в своїй унікальній цілісності і вражаючому структурному розмаїтті на тлі бурхливого мистецького процесу кінця 1910-початку 1930-х.
У книзі відтворена творча практика Молодого театру (1917–1919), Кийдрамте (1920–1921), Мистецького об’єднання “Березіль” (1922–1926), театру “Березіль” (1926–1933). Особливу увагу приділено аналізу першої української режисерської школи та професійному становленню таких режисерів як Ф. Лопатинський, Б. Тягно, Г. Ігнатович, В. Василько, Я. Бортник, Л. Дубовик, В. Скляренко, Б. Балабан, К. Діхтяренко та ін. Проаналізовано всі вистави цієї режисерської генерації та вистави Л. Курбаса в контексті програмних цілей березільської сценічної культури, актуальної до сьогодні. Книга розрахована на практиків, теоретиків театру, студентів профільних творчих вишів, а також усіх тих, хто цікавиться історією української авангардної культури.