КСЕНІЯ КОЛОТИЛО
1916–2007
Ксенія Колотило
Ксенія Іванівна Колотило народилася 5 квітня 1916 року на Буковині у мальовничому гуцульському селі Підзахаричі у сім’ї священика-просвітителя. Дитинство її минуло серед розкішної карпатської природи на березі Черемошу.
Світлооке дівча з Підзахаричів змалечку припадало до життєдайного джерела народної творчості, жадібно вбираючи в себе його безцінні скарби: співанки, казки, легенди про народного оборонця Олексу Довбуша та міфічних істот — чугайстрів, водяників, русалок, якими в народній уяві так щедро “населена” природа Буковини. Та найбільше кохалася допитлива Ксеня у барвистому світі народної вишивки — одвічному спадкові, що, як колискові пісні, передається від матері до доньки, від бабусі до онуки. Вишиванки ж бо супроводжували людину від колиски до труни. Дівчина, наприклад, обов’язково мала вишити доволі сорочок і рушників, щоб обдарувати ними свій весільний почет.
У шість років Ксенія пішла до першого класу народної школи, де вчителькою була дружина буковинського письменника Данила Харов’юка. В школі вважалася “знавцем” у вишиванні, а по закінченні навчання знала вже всі місцеві техніки вишивання. На десятому році життя Ксеня пішла до гімназії у Чернівцях, де, крім загальних предметів, були уроки малювання та ручних робіт, а в кінці навчального року організовувалися виставки, на яких роботи Ксенії відзначалися нагородами. Пробувала також малювати аквареллю й олією, та все ж найкраще виходила вишивка.
На канікулах ходила у гори, збирала у гуцульських майстрів різні узори і формувала свою власну збірку, до чого її, як каже Ксенія Іванівна, заохочувала видатна письменниця Ольга Кобилянська, у котрої вона частенько гостювала разом з батьками у Чернівцях. Вийшовши 1935 року заміж за селянського хлопця, студента-філолога Чернівецького університету Василя Колотила, потрапила в сім’ю, де вміли цінувати народний стрій і самі його творили. Потім, 1939 року, доля закинула Ксенію до Відня, де її чоловік навчався в аспірантурі, по закінченні якої залишився там на викладацькій роботі.
На чужині не тільки не притамувалося, а ще більше загострилося відчуття рідного краю, рідного кореня. Ксенія Колотило весь свій вільний час віддається улюбленій роботі. У збірці майстрині понад 600 узорів. Справді щиру і висококваліфіковану допомогу й підтримку завжди має Ксенія від свого чоловіка — друга і порадника у всіх її мистецьких починаннях. Подружжю вдалося створити у Відні невеликий осередок української народної культури. Їхня домівка перетворилася на музей гуцульського мистецтва.
В Австрії кожного року в серпні традиційно проводяться “Культурні тижні”, під час яких виставляються роботи Ксенії Колотило. Ці виставки мали великий успіх також у Голландії, Німеччині, Швейцарії та Бельгії. Виставки робіт майстрині також експонувалися у Києві та Чернівцях, а її збірка української народної художньої вишивки увійшла до наукового і культурного в Україні.
У творах Ксенії Колотило розкривається високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцульської вишивки, її поліхромність, дивовижна сила декоративного звучання. Роботи майстрині, зберігаючи народні традиції, вирізняються несподіваністю колірної гами, ніжним ажуром, вражають новизною композицій і завжди витонченою майстерністю.
В доробку Ксенії Іванівни є цілі картини, “мальовані голкою” без підготовчих начерків. Недарма кажуть, що майстриня, творячи голкою узори, раз по раз коле собі пальці і краплі її крові пломеніють на вишивці. Вогнем цієї самовідданої любові Ксенія Колотило захоплює багатьох своїх шанувальників і учнів, які продовжують справу її життя.