ВАСИЛЬ ЛЕПИКАШ
1887–1920
Василь Лепикаш
Василь Лепикаш народився в родині з 11 дітей бідного селянина Автонома Лепикаша. Землі було обмаль; заробляли рибальством. Жили в селі Велика Бубнівка Проскурівського повіту на Поділлі, де малий Василь і до школи ходив, і де в 10 років почав малювати – здебільшого на стінах хліву – звірів, птахів, людей, карикатури на сільських хлопців тощо. Ці рисунки, проїзжаючи селом, побачила пані Ядвиґа Іодко. Дружина Івана Юрковича Іодко, поміщика села Велика Бубнівка, жила інтересами малярства і взялася за опіку над малим Василем. Його влаштували вчитися до малярської школи у Бильні, а через рік перевели до художньої школи у Києві. Лепикаш учився на стипендію від пана Іодко і згодом перейшов до художньої школи в Одесі.
Василь Лепикаш скінчив Одеську художню школу, брав участь у виставах товариства “Южно-русских” художників. Потім навчався в Академії Мистецтв у Петербурзі, яку закінчив з золотою медаллю і був також нагороджений відрядженням за кордон. Лепикаш побував у Туреччині, Італії, Швейцарії. Повернувшись додому, став професором у художніх школах Харкова. Але почалася світова війна. Василь Лепикаш був мобілізований як запасний офіцер фахового призначення в радіотелеграфі. Провів на війні три роки, і велика революція застала його капитаном в радіотелеграфі на румунському фронті. Виснажений війною і подіями революції, Лепикаш виїхав на відпочинок до Криму. Але саме Крим став ареною останніх актів боротьби проти большевизму: викинуті з Росії, України та Кавказу, тут скупчилися білогвардійці. Вони силоміць захопили Лепикаша і мобілізували як офіцера. Згодом його тут же, у Криму, захопили большевицькі банди і розстріляли.
Мистецька спадщина після Василя Лепикаша зосталася невелика; обмежується рисунками та акварелями.