МИХАЙЛО ЖУК

1883–1964

Михайло Жук

Живописець, графік, майстер кераміки, фотомитець, плакатист, поет, прозаїк, драматург, казкар, мистецтвознавець, літературний критик, мемуарист, педагог. Михайло Жук – популярна мистецька особистість перших десятиліть ХХ століття. Ще в юному віці він був відомою людиною, мистецькою зіркою України; за життя він став справжнім метром, живою легендою національної художньої культури.

У 1925-у році Михайло Іванович створив серію портретних плакатів (близько тридцяти) у техніці кольорової літографії; у 1932-у – блискучу серію гравюрних портретів (з натури) українських письменників, своїх сучасників. Серед них – портретні зображення Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка, Миколи Лисенка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Миколи Вороного, Володимира Винниченка, Богдана Лепкого, Павла Тичини, Василя Блакитного, Василя Чумака, Миколи Хвильового, Володимира Сосюри, Миколи Зерова, Валеріяна Поліщука, Миколи Бажана, Наталі Ужвій. В доробку Жука є й портрети Григорія Сковороди та Тараса Шевченко, а також портрети українських художників.

Дружив з Михайлом Коцюбинським та його родиною, коли жив у Чернігові; часто малював портрети цього українського письменника та його дітей, а також фотографував їх. Створював художник і палітурки до книжок письменника, серед яких – і “Тіні забутих предків”.

Основну частину своїх літературних творів Михайло Жук створив у першу третину ХХ століття. Продовжуючи традиції розмаїття малярських інтересів, він працював й у різних літературних жанрах – ліричної поезії, настроєвого прозового малюнку, новели, критичної статті тощо. Михайло Іванович — автор першого українського вінка сонетів (1918). Друкувався у “Літературно-науковому віснику”, часописах “Молода Україна”, “Дзвін”, “Шлях”, “Шквал”.

Майже 40 років життя митця були тісно пов’язані з Одесою, де він викладав і був проректором Художнього інституту з 1925-о по 1964-й роки.