ЗІНАЇДА СЕРЕБРЯКОВА

1884–1967

Зінаїда Серебрякова

Українська художниця. Народилась 12 грудня 1884 року в родинному маєтку Нескучне (нині Харківська область), була шостою дитиною у родині. Родовід Зінаїди походить від знаменитої династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа-Лансере. Батько Євген Олександрович Лансере — відомий скульптор-анімаліст. Мати Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере займалася графікою й живописом. Рідний дід Микола Леонтійович Бенуа — відомий архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв. Брати: Євген Євгенович Лансере (1875—1946) — визнаний графік і живописець та Микола Євгенович Лансере (1879—1942) — відомий архітектор і художник.

23 березня 1886, коли Зінаїді було два роки, від туберкульозу помер її батько. Восени того ж року мати, Катерина Миколаївна, разом із шістьма дітьми переїхала до Санкт-Петербурга в будинок Бенуа. Перші художні навички Зінаїда отримала в родині. 1900 року закінчила Коломенську жіночу гімназію та вступила до художньої школи. Навчалась у класі Іллі Рєпіна, проте залишила школу після місяця навчання в зв’язку з тимчасовим її закриттям після відходу з неї Рєпіна. У 1902—1903 мандрувала разом з матір’ю та двома сестрами Італією, знайомилася з творами класичного живопису й сама писала картини. У 1903—1905 вивчала художню майстерність у відомого художника-портретиста Осипа Браза в Санкт-Петербурзі. У 1905—1906 навчалась в Академії Ґранд-Шомьєр у Парижі.

9 вересня 1905 вийшла заміж за інженера Бориса Анатолійовича Серебрякова, сина рідної тітки Зінаїди Олександрівни Лансере. У родинному маєтку на хуторі Нескучне нерідко влаштовували літературні й музичні вечори, які відвідували Костянтин Сомов, Сергій Прокоф’єв, Сергій Рахманінов, Анна Ахматова та ін. Досконало відтворювала картини відомих європейських майстрів, зокрема Рубенса й Тиціана в Ермітажі; Ватто, Жана-Оноре Фрагонара, Дега і Ренуара в Парижі.

Визнання художниці  приніс автопортрет («Біля туалетного столика», 1909), який в 1910 вперше презентували на виставці «Світ мистецтва». Згодом вона написала ще 12 полотен — портрети рідних, знайомих, селян, пейзажі й етюди. У січні 1910 вперше виставила свої роботи («Автопортрет» та «Портрет няні») на Виставці сучасних російських жіночих портретів в редакції журналу «Аполлон». У 1911 вступила до товариства «Світ мистецтва». Її картини відрізнялися від творів інших членів групи простими сюжетами, гармонією і пластичністю.1914—1917 — період розквіту її творчого й особистого життя. Того часу вона пише серію картин, що відображають народне життя, селянську працю, природу рідного маєтку. Окремо у творчості Зінаїди Серебрякової виділяються зображення власних дітей — їх було четверо. Вагоме місце у її творчості займають картини «Жнива» (1915) і «Вибілювання полотна» (1917). 

У грудні 1917 через пограбування поміщиків родина Серебрякових переїхала до Змієва. У 1918 році Серебряков був заарештований у Москві, потім звільнений, і 22 березня 1919 помер від висипного тифу. До листопада 1919 родинний маєток Лансере-Бенуа-Серебрякових у Нескучному розграбували й спалили. Незадовго до цього Зінаїда Євгенівна із хворою матір’ю та чотирма дітьми переселилися до Харкова. У цей період були написані одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» і «Картковий будиночок». У січні-жовтні 1920 працювала в Харківському археологічному музеї, де виконувала замальовки експонатів. У вересні 1920 отримала телеграму від Олександра Бенуа, який повідомляв про можливість для неї отримати роботу працювати в одному з пітерських музеїв. У грудні 1920 сім’я переїхала до Петрограда. 

У 1924 році 14 полотен Серебрякової з успіхом демонструвались на виставці в Нью-Йорку. У серпні 1924 року мисткиня виїхала до Франції. Перші роки життя в Парижі заробляла небагато, і все що могла відправляла до СРСР матері і дітям. Влітку 1925 до неї переїхав її молодший син Олександр, разом із ним вона жила в крихітній кімнаті. У 1927 до Парижу приїхав у відрядження її брат Євген Лансере, який зняв і допоміг обставити для неї двокімнатну квартиру. Після цього вона змогла виписати в Париж дочку Катю, яка приїхала туди в березні 1928. З двома старшими дітьми, Євгеном і Тетяною, вона побачиться тільки через 36 років. 

У 1947 отримала французьке громадянство. У 1966 році роботи Серебрякової виставляються у Москві, Ленінграді, Києві та набувають популярності в СРСР. Альбоми з репродукціями друкують мільйонними тиражами. 

Померла Зінаїда Євгенівна 19 вересня 1967 в Парижі після крововиливу в мозок. Похована на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа. 

Книги про Зінаїду Серебрякову:

• В. П. Князева. Зинаида Евгеньевна Серебрякова. Москва, 1979.
• Zinaida Serebriakova. From the Art Collections of Soviet Museums. Leningrad, Aurora Art Publishers, 1983.
• З. Е. Серебрякова. Комплект открыток. Москва, Изобразительное искусство, 1985.
• Зинаида Серебрякова. Письма. Современники о художнице. Москва, Изобразительное искусство, 1987.
• З. Серебрякова. Избранные произведения. Альбом. Москва, Советский художник, 1989.
• Е. В. Ефремова. Зинаида Серебрякова. Москва, АРТ-РОДНИК, 2006.