ІВАН ЩИРСЬКИЙ
1650–1714
Видатний український гравер. Роботи Щирського – основне джерело для вивчення його біографії. Дані про художника можна почерпнути з того, хто був його покровителем в той чи інший період, де гравірувалися й тиражувалися його твори, до якого кола майстрів він тяжів.
Довго жив Щирський на Чернігівщині – логічно думати, що ця земля і була його рідним краєм. Очевидно, тут він і народився близько 1650-о року. Своїми здібностями майбутній гравер привернув до себе увагу відомого українського письменника, суспільно-політичного і релігійного діяча Луки Барановича (1620-1693). Завдяки йому Щирський після 1676-о року виїздить у Вільно, де як вільний слухач відвідує заняття у Віленській академії і одночасно вдосконалюється в рисунку і гравюрі при академічній друкарні у відомого українського художника Олександра Тарасевича (1640-1727).
Творчість Щирського розділяють на два періоди: віленський (1680-1683) та чернігівський (1683-1714).
Після повернення до Чернігова у маловиразне оформлення видань Чернігівської друкарні Іван Щирський вносить новий струмінь. Першими його самостійними творами стали “Благодать і істина” Барановича, “Воскреслий Фенікс” Лаврентія Крщоновича.
Близько 1686-о року художник підстригся у монахи і наступні гравюри підписував чернечим ім`ям Інокентій Щирський. Він створив серії книжкових ілюстрації до видань Віленської, Чернігівської, Києво-Печерської (лаврської) типографій, а також станкові гравюри. Також був іконописцем та реставратором темперного живопису.
Усі відомі гравюри Івана Щирського (їх відомо біля сотні) виконані в стилі українського барокко. Окремі гравюри відомі лише за описами. Художник був наділений чудовою фантазією. Його композиції нагадують феєрії, видіння, віщі сни. Водночас у них багато правдивих деталей, тверезої логіки. Поетичне у Щирського тонко, делікатно поєднується з раціональним. Щоб досягти переконливості, митець детально вивчав поетичні засоби літератури й мистейцтва. Судячи з його творів, він був людиною освіченою, допитливою, наполегливою. Добре знав традиції західної та східнословянської графіки. Його гравюри почали привертати увагу дослідників ще з 1820-х років.