ВОЛОДИМИР ЗАУЗЕ

1859–1939

Володимир Заузе

Графік, видатний майстер офорту; з 1931-о року – професор Одеського художнього інституту.

З 1890-х років Володимир Християнович працює виключно як аквареліст, але далі на перший план виходить діяльність художника як гравера. Офортом він почав займатися під впливом художника В`ячеслава Корєнєва, але усім подальшим розвитком забов`язаний самому собі, невпинно працюючи над вивченням творів та розкриттям творчих методів і техніки кращих майстрів гравюри. Вирішальне значення для Заузе мали зустрічі з двома видатними граверами-реалістами: пейзажистом Іваном Шишкіним та гравером Василем Мате; з першим він зустрівся у 1895-1896 роках, з другим – у 1911-1912. Обидва майстра допомогли Володимиру Заузе своїми порадами, познайомили його з новими техніками та манерами офорту, посприяли його більш широкому та поглибленому розумінню задач, що стоять перед гравером. Не обмежуючись й цим, художник активно вивчає кращих майстрів Заходу; з особливою увагою він аналізує творчість Рембрандта й Гойї.

Художник почав з простого штрихового офорту; аби досягти більшої різноманітності та градацій кольору, він застосовував повторне травлення чи роботу з офортними іглами різної товщини. Такі пейзажні офорти “Полудень” (1901) та “Дорога в лісі” (1902).

Майстер прагне до усього різноманіття офортних манер, поступово він починає застосовувати акватінти, меццотинто та м`який лак.Заузе не тільки застосовує кожну з цих манер окремо, але й суміщає їх в одному офорті, створюючи найрізноманітніші комбінації. Найбільш технічно складним є твір “Чумаки”, в якому застосовані офорт, м`який лак, акватинта та меццотинто.

Збагачення технічних засобів Володимира Заузе нерозривно пов`язане з поглибенням ідейного та образного вирішення його творів. Основними сюжетними мотивами є пейзаж та зображення тварин. Твори художника зберігаються у Національному художньому музеї України, Одеському художньому музеї, Феодосійській національній картинній галереї ім. І. К. Айвазовського та інших.