Київ, Радянська Україна, 1991.

Художник Любов Панченко. Автор тексту Н. Руденко. Тираж 150000 комплектів. В Ірпені під Києвом живе жінка. Білолиця, чорнобрива, з косою-красою до пояса. Стрічають її люди — задивляються. І на вроду, і на одяг. У вирі розмаїття сьогоднішньої моди серед заморських і наших кооперативних «варьонок», джинсів — її вбрання одразу впадає в око. Вишиванка, як ніжна пісня, кептарик, свитка й барвиста, така, що очі вбирає, хустка. Словом, іде українка. Художниця Люба Панченко. Уже багато літ служить вона прекрасній Музі. Щиро, вірно й талановито. Прикро, що досі не вельми таланило майстрині на вернісажі, публікації. А втім, у неї завжди є з чим іти до людей, що їм показати. Скільки вишиванок, спідниць; свиток роздарувала рідним, друзям. Був час, коли натхненно засіла за вишивку. Створила цілу серію. Різні техніки. Йшлося про видання й книги. Але… «Нагорі» сказали, мовляв, зайве, дрібничка. Книга не з’явилася. А яке ж високе мистецтво. Скільки там ювелірної і воістину грандіозної праці. То може, саме час? Кілька років тому, коли ніби хвороби трохи облишили й людська підступність, відкрила для себе Люба колаж — аплікацію тканиною на пресованому картоні. Вони народжувались один за одним. І має тепер їх десятки. Цикл Шевченкіани: портрет Кобзаря, «Тополя», «Єретик», «Білий цвіт», «Марія», а ще «Червона калина», «Дівочі мрії». Скільки в них емоції, краси й мудрості. …Живе в Ірпені під Києвом жінка. Красива. Багата, чиста душею, сповнена добрих помислів. Там неподалік і народилася. У селі Яблуньці.