ГРИГОРІЙ ДОВЖЕНКО
1899–1980
Григорій Довженко
Митець народився 22 квітня 1899 року в Баштанці Миколаївської області. Нині там розташований музей його імені. По закінченні місцевого земського училища 1913 року разом з батьками переїжджає у Акмолінську область в Сибіру. Захопився малюванням. Восени 1921 року родина Довженків повернулася в Україну. Наступного року Григорій вступає до Художнього інституту в Одесі, де навчається в майстерні професора Д. Крайнєва. На ІІІ курсі він переходить на факультет монументально-прикладного мистецтва у майстерню професора Г. Комара — досвідченого майстра-монументаліста, що орієнтувався на мистецтво італійського Ренесансу.
Навчаючись на початку 1920-х років в Одеському художньому інституті, Григорій часто їздив до Києва. Познайомився з творчою практикою монументальної майстерні професора Михайла Бойчука. У 1925 році вступив до Асоціації революційного мистецтва України. Разом із професором Г. Комарем, взяв участь у розписах Східної торгової палати в Одесі (1927).
Улітку 1928 року разом із групою студентів-випускників Одеського художнього інтситуту Григорій Довженко був запрошений до виконання монументальних розписів Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані. У ті часи знайомство з Бойчуком та групою його учнів мало значний вплив на молодого художника. Він утілив ідеї “бойчукізму” в розписі санаторію. Як згадував Довженко пізніше, селяни, вперше зайшовши до нового санаторію, казали: “Гарно, мов у церкві!”
Після закінчення інституту (1928) Довженко працює художником на Першій Державній кінофабриці в Одесі, де знайомиться з видатними майстрами українського кіно — Олександром Довженком та Іваном Кавалерідзе. У 1930 році художника запросили на викладацьку роботу до Києва — проводити заняття по малюнку і живопису на архітектурному факультеті Київського художнього інституту. Невдовзі почалося гоніння на “бойчукістів”. У інституті створилася напружена атмосфера. У 1936 році Довженка звільнили з посади.
Евакуйований до Таджикистану в перші дні війни, 1945 року художник повертається до Києва й починає працювати у новоствореному Інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР, де “розробляє питання синтезу мистецтв”. Він стає автором винаходу різьблення по сирому тиньку з розписами на основі поліхлорвінілових синтетичних смол, водночас виступає за відновлення техніки темперного фрескового розпису та мозаїки. Тому кінець 1940-х-1950-ті роки стають роками повної віддачі художника монументальному мистецтву.
Під впливом давніх друзів, зокрема С. Колоса, І. Врони, О. Кравченка, О. Бізюкова, з якими Григорій Довженко відновив дружньо-творчі зв’язки наприкінці 1960-х-у 1970-х роках, митець звертається до тем національного минулого. Так постають мозаїчні та фрескові образи часів Київської Русі та Хмельниччини.