ГАЛИНА НЕЛЕДВА

1938-2017

Галина Неледва

Галина Неледва народилася у 1938 році у Дніпропетровську. У 1957-1959 роках навчалася у Київському художньому інституті на факультеті живопису. Педагоги з фаху – К. Трохименко, М. Хмелько, І. Штільман. Проходила стажування в Парижі. З 1959 року – постійний учасник республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок. Член спілки художників України з 1963 року.

Роботи знаходяться в Третьяковській галереї, Музеї українського мистецтва, Музеї російського мистецтва, Державному музеї мистецтв Грузії, Музеї Петера Людвіга (Кельн, Німеччина), регіональних музеях і приватних колекціях в Україні, Росії, США, Англії, Франції, Швейцарії, Швеції, Фінляндії, Німеччини, Італії, Ізраїлю та інших країн. Учасник бієнале у Венеції (1982, 1984). Ряд живописних робіт художниця написала у співавторстві зі своїм чоловіком художником Рижих Віктором Івановичем.

Постійно змінюється і її творча манера, залишаючи однак незмінним все найістотніше. Збагачуючись з кожним дотиком до життя, художниця повертається до себе самої.

Встановивши для власного світу високий моральний ідеал, Галина Неледва будує стосовно нього і тверду систему оцінок, вирішивши для себе раз і, швидше за все, назавжди, що таке “добре” і що таке “погано”. Вищий сенс людського життя для неї укладений в материнстві з усім, що є в ньому і радісного, і тривожного, і драматичного (картина “Спокійне небо”, 1972), в дружбі, яка видається їй духовним єднанням людей – такий сенс великого циклу портретів і композицій, задуманих і виконаних в 1976-78 роках (“Вечір у Гурзуфі” та ін.). Творчість її утверджує силу людського духу, гідність мистецтва, значимість художницької праці (“Портрет художника В. Рижих”, 1972; “Портрет мистецтвознавця А. Заварової”, 1976; «Портрет вірменського художника Роберто Багдасарова”, 1977 та ін.).

Які б повороти не скоювала доля художниці, які б перетворення не відбувалися в її мистецтві, в даному разі воно незмінно нагадує про свої витоки. Уроки життєвої правди, показані Неледві К. Трохименком у Київському художньому інституті, зберігають для неї своє значення. Вона нічого не вигадує, нічого не винаходить. Усі полотна художниці, У тому числі і ті, в яких помітна вигадка, засновані на життєвих спостереженнях, навіть коли світ, який у них постає, здається несподівано дивним (“Бесіда”, 1977, “Вестибюль музею ім. О. С. Пушкіна”, 1978). Предмети і картини природи, особи людей, події – усе, що було одного разу побачене, пережите, незмінно зазнає у роботах Галини Неледви істотних змін.

Почуття, яке викликає художниця у глядача найрізноманітнішими способами, не що інше, як подив – у самому безпосередньому, у самому істинному значенні цього слова. Усе, побачене нею, дійсно стає подібним диву, раптом чудово перетворюється, органічно вливаючись, “вбудовуючись” у її світ. Це ж почуття дає професіоналізм та справжню цілісність її світу. Зберегти і в повну силу висловити його це почуття дива для майстрині важливіше, ніж ще раз підтвердити свою прихильність колись віднайденій певній манері.

Книги про Галину Неледву:

• Галина Неледва. Каталог виставки творів. Київ, 1984.
• НЕЛЕДВА. Київ, Фонд сприяння розвитку мистецтв, 1999.

Книги з ілюстраціями Галини Неледви:

• Котик Г. Мій син. Київ, Дитвидав, 1962.