Можна сперечатися про те, що Енді Воргол (1928-1987) – найважливі­ша культурна постать Америки другої половини двадцятого сторіч­чя; можна сперечатися про це, якщо розглядати його лише як ху­дожника.

Щоб зрозуміти Воргола як людину і правильно оцінити його внесок у світову культуру, його слід розглядати як літописця, антрополога, музеєзнавця найвищого рівня, видатного колекціонера, музичного антрепренера, видавця журналів, графіка-дизайнера та найпроникливішого документаліста свого часу. Дитина періоду Вели­кої Депресії, вихідець із родини емігрантів зі Східної Європи, Воргол рано усвідомив, що для того, щоб вижити, він повинен зрозуміти ті правила, за якими працює весь світ, дотримуватися цих правил, а згодом і систематизувати їх. В його мистецтві відображено резуль­тати цих його студій тривалістю в ціле життя.

За кілька років до передчасної смерті Воргола його запитали, які слова він вибрав би для своєї епітафії. Він запропонував, щоб його, так би мовити, “останній заголовок” був простим і складався з од­ного слова – “Вигадка”. Цим вибором митець хотів сказати, що йо­го образ, створений для публіки, – образ завсідника нічних диско­тек, кіноклубів, показів мод та подій, які широко висвітлювалися засобами масової інформації, – був унікальним штучним витвором людини, чиє справжнє ім’я було Ендрю Воргола. Ця “вигадка” уже за самим своїм формулюванням стала його власним втіленням Американської Мрії.

Енді Воргол. Статуя Свободи. 1986. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Енді Воргол. Статуя Свободи. 1986. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Карпато-русинське походження Воргола

Період свого формування протягом 1930-х років Енді Воргол провів у родині емігрантів, що намагалися влаштувати своє життя на при­браній батьківщині – в місті Піттсбург, штат Пенсильванія. Його батьки Андрій та Юлія Ворголи, карпато-русини, покинули свою до­мівку у Східній Європі у пошуках кращого життя. Між 1880-ми та початком 1920-х років десятки тисяч емігрантів з територій, розташо­ваних на схилах Карпатських гір – нині це частини Словаччини, По­льщі та України, – переїхали до Нового Світу. Як правило, емігранта­ми ставали молоді люди, які прагнули позбутися злиднів та обмеже­них можливостей сільського життя, і зокрема юнаки, що тікали від тягаря військової служби.

Мати Енді – Юлія Воргола

У 1921 році, майже через вісім років після того, як Андрій Воргола переїхав до Піттсбурга, до нього приєдналася молода жінка з сусід­нього села, з якою він одружився ще до еміграції. Юлія Воргола за­лишилася вдома, щоб піклуватися про своїх родичів, а Перша Світова війна ще далі відтягла її виїзд до Сполучених Штатів. Подружжя осе­лилося на Орр-стріт у будинку 73, і перед народженням Ендрю в 1928 році в них уже було два сини – Пол і Джон.

Воргол ріс слабкою дитиною і багато часу проводив на самоті. Ма­ти доглядала його, коли він серйозно хворів, і захищала від насмішок з боку ровесників, нетерпимих до хлопця, який не міг брати участі в їхніх іграх та спортивних заняттях. Мистецьки обдарована Юлія Вор­гола рано розпізнала талант у своєму синові і всіляко заохочувала йо­го до різноманітної творчої діяльності. Вона розуміла, що її син – лю­дина незвичайна, яка має можливість вести творче життя, далеке від напруженої фізичної праці на промислових підприємствах Піттсбурга. Воргол почав студіювати мистецькі дисципліни в Піттсбурзькому Тех­нологічному інституті Карнегі (нині – Університет Карнегі Меллон).

Комерційна праця

Після закінчення інституту в 1949 році Енді Воргол переїжджає до Нью-Йорка. Невдовзі він стає ко­мерційним ілюстратором видань Glamour, Harper’s Bazaar та ін­ших журналів мод. Так починаєть­ся його кар’єра. Намальовані ним моделі взуття для компанії “І. Міллер” спричинили сенсацію, і скоро він зміг купити свій перший будинок у Нью-Йорку. Його мати переїхала до нього жити і працювала разом із ним. Вона була одним із його асистентів поруч із Віто Джіалло й Натаном Глаком. Створюючи собі ім’я у Нью-Йорку, Воргол водночас пізнавав мінливе культурне життя міста-метрополії. Він відвідував танцю­вальні й оперні вистави, галереї, музеї, а також Нью-Йоркську пуб­лічну бібліотеку, де досліджував образи, які пізніше трансформував у своїй творчості.

Енді Воргол. Хрест. 1982. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Енді Воргол. Хрест. 1982. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Мистецтво і сексуальність

Оскільки Воргол наприкінці 1940-х – на початку 1950-х рр. сформувався як гомосексуаліст, його переїзд до Нью-Йорка, цієї своєрідної Мекки мистецької та сексуальної свобод, очевидно, був неминучим. Це було його коло – танцюристи, художники, дизайнери, які збиралися у кафе “Серендіпіті” у східній частині Манхеттена. Роботи Воргола цього пе­ріоду являють собою бурхливий вияв його мистецького і сексуально­го пробудження.

Ранній поп-арт

У 1956 році Енді Воргол уперше виїхав зі Сполучених Штатів і виру­шив у подорож по світу. Він побу­вав у Японії, Камбоджі, Індії, Єгип­ті та Італії. В результаті він прий­шов до висновку, що його мистець­кі амбіції виходять за рамки комер­ційного мистецтва. Вперше після років навчання він повернувся до станкового живопису і почав заво­дити друзів у сучасному мистецькому середовищі центрального Ман­хеттена, яке охоплювало нові форми усіх видів мистецтва, зокрема танцю, театральних вистав і кіно.

Воргол збільшував образи, які знаходив у газетних і журнальних рекламах, коміксах та інших світ­ських джерелах популярної культу­ри, створюючи такі картини, як “Кока-кола” (1960), “Телефон” (1960) та “Консервні бляшанки з супом “Кемпбелл” (1960-1962). У 1962 ро­ці він застосував техніку шовкографічної репродукції для перенесення образу безпосередньо на полотно, використовуючи при цьому як об’єк­ти рекламні трафарети, кадри з фільмів та інші фотографії. Його по­ртрети таких кінозірок, як Елвіс Преслі, Елізабет Тейлор та Мерилін Монро, стали справжніми символами американського поп-арту.

Енді Воргол. Дороті й Рой Ліхтенштейни. 1976. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Енді Воргол. Дороті й Рой Ліхтенштейни. 1976. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Фабрика, 60-і роки

У 1963 році Енді Воргол переніс свою студію з верхньої частини східного Манхеттена до його середньої частини. Біллі Нейм, фотог­раф і художник, що працював з Ворголом протягом більшої части­ни шістдесятих років, повністю зафарбував її у срібний металевий колір. Цю студію називали просто – “Фабрика”. Тут Воргол працю­вав над великими за розміром полотнами, а також над скульптура­ми й фільмами разом із Джерардом Малангою та іншими своїми асистентами. Ночами Воргол та його компанія збиралися в мистець­кому барі “У Макса в Канзас-сіті”, розташованому на Юніон Сквер. Його життя відзначалося бурхливою діяльністю, яка тривала до З червня 1968 року, ко­ли психічно неврівноважена акторка Валері Соланас, що зняла­ся в одному з фільмів Воргола, серйозно по­ранила його пострілом з пістолета.

Жоден художник не ототожнюється з поняттям популярної культури більшою мірою, ніж Енді Воргол. Він був унікальною особою – не лише художником, але й антрепренером музичної рок-групи “Велвет Андеграунд” та її солістки Ніко, кінематографістом, якого оточували такі суперзірки, як Ультра Вайолет, Тейлор Мід, Віва та Джо Даллесандро, видавцем численних журналів. Кожен, хто приїздив до Нью-Йорка у 1960-х роках, намагався відвідати “Фабрику”. Її атмосфера все­дозволеності, нестриманості й творчості повністю змінила уявлен­ня про майстерню художника як про тиху мансарду і створила відчуття постійного карнавалу, відкритого для всіх, сповненого безконечного експериментування та драматичних подій. Її свобода надихнула ціле покоління.

Автопортрети Воргола

Багато місця у творчості Енді Воргола займає портретний живопис, традиційний жанр, який розкриває особистість та внутрішній світ лю­дини. Воргол використовував усі наявні засоби, щоб відобразити чари юності й краси, скороминущість часу й постійну присутність смерті. В автопортретах присутня кожна з цих тем, які лишалися важливими для Воргола протягом усього його життя і пройшли через усю його творчість.

Портрети на замовлення

Енді Воргол почав малювати портрети на замовлення з початку 1960-х років, і згодом це перетворилося на важливий складник його кар’єри. Багато його моделей були широко відомими в міжнародних світських колах, були визначними діячами мистецтва та рекламної індустрії, тобто саме тих сфер, які приваблювали Воргола з юності і зрештою увібрали його в себе.

Люди, які замовляли Ворголові портрети, як правило, приходили до нього в майстерню, де він робив з них серію моментальних знім­ків фотоапаратом “Поляроїд”. Один із знімків обирався за основне джерело створення образу. Його збільшували, і зображення методом шовкографічної репродукції переносилося на полотно. Воргол або розфарбовував полотно перед тим, як переносити на нього зображен­ня, або ж малював уже по репродукованому потрету. Іноді він ком­бінував обидва методи. Воргол часто робив до­даткові варіанти своїх картин. 

Картини із зображенням катастроф і автомобільних аварій

Картини із зображенням смертей і катастроф належать до найбільш потужних і вражаючих виявів того постійного поєднання страху й за­чарування, що його відчував Воргол у зв’язку із смертю й каліцтвом. Ці теми пронизують усю його творчість і присутні навіть у найпрекрасніших портретах його роботи.

Енді Воргол. Смерті. 1963. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Енді Воргол. Смерті. 1963. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Фільми та відеопродукція Енді

Протягом десяти років (з 1963 по 1972 рр.) Енді Воргол працював як кінематографіст. За цей час він відзняв сотні рулонів кіноматеріалів і випустив більш ніж 60 фільмів, які потім, у 1972 році, вилучив із публічного показу. У цей короткий період він створив легенду, подіб­ної якій іще не було в історії кіно, і назавжди змінив наше уявлення про кіно як про мистецтво.

Вершиною ранніх мінімалістських кінотворів Воргола став фільм “Емпайр”, у якому він протягом восьми годин знімав Емпайр Стейт Білдінг стаціонарною камерою, просто перезаряджаючи рулони плів­ки. Ніколи раніше кінематогра­фісти не намагалися використати реальний час і таким чином про­довжити тривалість зображува­ного, щоб досягти глибшого осягнення дійсності. Воргол створив і багато інших фільмів, серед яких є і прості розповіді, й портрети відвідувачів його майстерні-Фабрики.

Черепи й Мао: Повернення Воргола до живопису

Коли Енді Воргол вижив після того, як у червні 1968 року на його життя було здійснено замах, мистецький світ вирішив, що він відійде від живопису і кіно, щоб вести активне світське життя і присвятити себе виданню журналу “Інтерв’ю”. Як завжди, Воргол зруйнував ці прогнози і протягом 70-х років створив деякі із своїх найбільших і найвишуканіших картин. Водночас він продовжував малювати портре­ти на замовлення, що становили значну частину його творчості.

У 1972 році, коли візит Президента США Річарда Ніксона в Китай привернув увагу всього світу, Воргол створив монументальні карти­ни, гравюри й малюнки із зображенням китайського лідера Мао Тзедуна. У 1976 році Воргол намалював серію картин з черепами, які відбивали традиційний образ плинності життя і символізували смерть. За іронією долі, саме ці картини відродили загальний інтерес до творчості Воргола після того, як він зобразив на них обличчя смерті.

Енді Воргол. Мао. 1972-1973. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Енді Воргол. Мао. 1972-1973. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Журнал “Інтерв’ю”

У 1969 році Енді Воргол заснував журнал “Інтерв’ю”. Він з юності жадібно читав кіножурнали та бульварні видання і цим щомісячним оглядом популярної культури реалізував свою одержимість Голліву­дом і славою. Від портретів кінозірок та газетних заголовків він пе­рейшов до опису життя знаменитостей у журналістиці.

Журнал Воргола, який спочатку носив назву “інтер/В’Ю: Щомі­сячний кіножурнал”, було присвя­чено кінооглядам та інтерв’ю з кінозірками й режисерами. Через кілька років тематика журналу розширилася, і він став включати інші аспекти популярної культу­ри, такі як мода, мистецтво, му­зика, телебачення, плітки і нічне життя знаменитостей – особливо новини із скандально відомої нью-йоркської дискотеки “Студія 54”. Воргол та редактори журна­лу “Інтерв’ю” започаткували й розробили концепцію інтер­в’ю із знаменитостями, що їх проводили інші знаменитості: Анжеліка Х’юстон розпитува­ла Мей Вест, Гаррі Дін Стен­тон – Мадонну, а Трумен Ка­поте навіть узяв інтерв’ю у самого себе.

Рушниці, ножі, хрести і знаки долара

На початку 1980-х років Енді Воргол розпочав створення пов’язаних між собою серій робіт, в яких використовував образи рушниць, ножів, хрестів і доларових знаків. Ці серії, які складалися з великих і малих за розміром картин, виходили за рамки мистецького дослідження по­пулярних образів, увага в них фокусувалася на символіці об’єктів і знаків. У серіях “Рушниці” та “Ножі” Воргол продовжив традицію сміливих натюрмортів, таких, як його ж “Череп” та “Молот і Серп” 1970-х років, тоді як “Хрести” й “Знаки долара” містять у собі швид­ше абстрактну образність, яку митець продовжував розробляти у 1980-і роки. Як багато зі створеного Ворголом, ці картини оманливо прості за формою і навіть провокативні, їхня потужна образність ви­кликає в уяві асоціації з несамовитістю і бездуховністю, властивими певним виявам сучасної західної культури.

Енді Воргол. Знак долара. 1981. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Енді Воргол. Знак долара. 1981. Шовкографія тушшю, синтетична полімерна фарба, полотно.

Спадщина Воргола

На всіх етапах сорокарічної кар’єри Воргола, яка перетворила його з комерційного ілюстратора-рекламіста на радикального новатора, з кінематографіста-початківця на майстра портретного живопису, зі скромного оглядача на зірку міжнародного масштабу, він грав про­відну роль в утвердженні митців як головних фігур американського життя. Отож спадщина Воргола виходить далеко за межі його чис­ленних і різноманітних картин; вона включає в себе і ту свободу творчості, яку він дозволяв самому собі і до якої заохочував інших, і те ставлення до мистецтва як до серйозної праці, що виробилося за­вдяки його успіхові. Він не тільки продемонстрував, як важливо бути художником, але і розкрив значення художника в суспільстві.

Крім того, що Воргол підвищив авторитет художників і примусив поважати їх самих і їхню творчість, він своїм власним прикладом довів практичну необмеженість можливостей творчого процесу, роз­ширивши масштаби своєї діяльності і включивши в неї кіно і відео, так само, як і світ моди, танцю, музики й видавничу справу. Він вніс у свою творчу діяльність дисципліну, винахідливість і різнома­нітність технічних засобів, які він розвинув як комерційний худож­ник, графік-дизайнер та ілюстратор.

Музей Енді Воргола

Музей Енді Воргола розташований у північній частині Піттсбурга, пря­мо по той бік моста, що з’єднує Сьому вулицю з діловим районом міста. Це спільний проект Інституту Карнегі, Центру мистецтв Діа й компанії “Andy Warhol Foundation for the Visual Arts, Inc.” Музей Енді Воргола – один із чотирьох музеїв Карнегі у Піттсбурзі. Інші три – це Музей мистецтва імені Карнегі, Науковий центр Карнегі й Музей при­родознавства імені Карнегі.

Музей Енді Воргола має постійні експозиції численних творів мит­ця та його архіви. Тут також регулярно проводяться виставки кар­тин інших художників.

Музей Енді Воргола представляє творчість одного із найвпливові- ших американських художників другої половини двадцятого сторіччя і має найбільшу в світі колекцію його робіт. Музей також є основ­ним джерелом інформації для тих, хто цікавиться сучасною та по­пулярною культурою.

'
Share This