13.

Людина перебуваючи у ядрі всесвітнього збудження відчуває себе перед таємницею досконалостей, лякаючись мороку таємниці, вона поспішає їх пізнати, пізнати ж вона може через вдосконалення (судження спільножиття), бо тільки творячи найдосконаліше знаряддя, пізнає чи руйнує таємницю, так свідчить логіка спільножиття. Так усе явне в природі міццю своєї досконалості каже їй, що всесвіт як досконалість — Бог. Осягнення Бога чи осягнення всесвіту, як досконалого стало його головним завданням.
Осягнення — пізнання усіх проявів природи, просто природи, не надаючи їй першості або титулу досконалості, або ні, все-таки без цього пізнання її мудрості людина не може зробити ніякої досконалості, відповідно шлях її життя — шлях побудови досконалостей, життя — шлях останніх. Така точка всього спільножиття. Людина стала роз-мірковувати, про всі явища в природі та на підставі, їх сил розумних пізнань пропонує будувати свій світ уявлень. Визнавши всесвіту досконалість — визнав Бога і тим самим визнав те в природі, що вона не мислить, мисліть тільки він, бо Бог, як абсолют досконалості природі, не може більше мислити. Таким визнанням вона виділила себе у мислячу істоту та вивела себе з досконалості Божого творіння. Які причини спонукали її до цього виходу?
Мені не уявляється, як вона вийшла виключила себе зі спільної абсолютної досконалості, і чому їй стала необхідність мислити, раз усе вже було в абсолюті?
Вона, єдина, стала прагнути пізнання природи, як Бога досконалостей; — вийшовши з немислимого як абсолютної досконалості, знову прагне через шлях своїх досконалих предметів втілитися у досконалість абсолютної дії, що не мислить, ніби якась необережність трапилася, ніби ковзнула і вискочила за борт абсолюту. І таким чином вона, як частка абсолютної думки, що вийшла із загальної орбіти абсолюта, що рухається, прагне тепер включити себе в орбіту. Може бути тому в землі збирає своє тіло, аби кинути його в безкінечність. Спочатку сама; звільнила ноги свої, потім підняла їх і це було першим відривом від землі, і так поступово через швидкість коліс і крила аеропланів усе далі й далі до кордону атмосфери, і потім далі до своїх нових орбіт з’єднуючись з кільцями рухів до абсолюту. Прагнучи подолати досконалості вона змушена будувати свою природу — звідси видно, що людина, ще не втілена всесвітньою або абсолютною думкою як досконалість; вона лише рухається до неї, шлях її йде до людства, а звідти до Бога, як досконалості.
Думка її напружена і першим словом на устах її є слово досконалість чи практичність речі в подоланні питань її життя, а оскільки досконалість — Бог, то перше слово її завжди буде Бог. Через всі свої виробництва вона у надії досягти Бога чи досконалості, збирається досягнути трона думки, як абсолютного кінця, на якому вона вже не як людина буде діяти, але як Бог, бо вона втілиться у нього, стале досконалістю. Але що ж для цього треба зробити — небагато, керувати зоряним простором сонць, всесвітніми системами. А поки що наша земля буде її відносити у божевільному своєму падінні в безкінечне ніщо, в дзвоні безпредметного руху ритмічного вихору всесвіту.

Схожі записи

  • 21.

    Однаково високо Бог досконалості Релігійного та Громадянського технікумів. Також безкінечна досконалість духовної душі людини як і виробництво фабрик і заводів. Однаково віддалена лінія небокраю матеріальної досконалості як благо, так далеко і духовне благо рухаючись до нього небокраю, рухаються через різний запал. Духовний рух веде людей через шлях знищення у собі свого “я” як розуму чи…

  • 14.

    Людство через своє зусилля виділяє зі свого середовища думку, яку зводить на трон правління, чи ж нова істина збуджує людей та оселившись на ньому зводить себе на трон нового шляху. Усі істини закладені у людстві та загораються у ньому, і тому істина прагне пробудити себе в усьому щоб пересунути все у новий шлях. Така думка…

  • 3.

    Збудження і думку вважаю найголовнішими основами життя спільножиття людини і в усьому що збуджене і мислить у собі. Але розділяю усе життя на три стани збудження: першим — збудження, другим — думку в реальному, і реальність у натуральному, іншими словами сказати — дійсний факт як натуральне. Останні три розділи створюють безліч між собою відносин, і…

  • 7.

    Природа прихована у безкінечності і багатогранності і не розкриває себе у речах, у своїх проявах вона не має ані мови ані форми, вона безкінечна та неосяжна. Диво природи у тому, що у маленькому зерні вона уся, і між цим усе не осягнути. Людина, яка тримає зерно, тримає всесвіт і у той же час не може…

  • 12.

    Людина теж Космос або Геркулес, біля якого крутяться сонця та їхні системи, так біля неї у вихорі крутяться усі створені нею предмети, вона, як сонце, керує ними і тягне за собою в невідомий їй шлях безкінечного, як всесвіт з усіма своїми збудженнями, може бути прагне єдності, так і всі його розпилені “предмети” складають єдність його…

  • 29.

    Мистецтво визнає себе як головне і каже: “я вказую людині красу, а що може бути вище і досконаліше краси, — той що бачить мене, не бачить гріха. Хто володіє мною, той володіє і живе красою, в мені немає гріха, як в інших істинах, бо якщо би в мені не було краси, не прикривали би мною…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *