Людство через своє зусилля виділяє зі свого середовища думку, яку зводить на трон правління, чи ж нова істина збуджує людей та оселившись на ньому зводить себе на трон нового шляху. Усі істини закладені у людстві та загораються у ньому, і тому істина прагне пробудити себе в усьому щоб пересунути все у новий шлях. Така думка істини вже не людська, бо творить через свій наказ “Так буде”. Вона вищий початок над людьми, вона мислить на них, самі вони нічого не мислять, як не мислять про те, куди й навіщо рухається земля і куди вона їх забирає. Така думка лише іскра того, чого досягти має людство у майбутньому як цілісна єдність, тому кожен прагне втілитися у всесвітню думку як чисту думку, аби стати в троні єдиної думки як абсолютній досконалості. (Спільножиття). Отже до абсолютної думки рухається людство через свої виробництва (хоча бачить у ньому прості предмети споживання). Яка ж думка усього виробництва у його кінечності? — одна, звільнення від фізичної дійсності у новий акт дії. Вчинення актів у чистій думці досягне того, що думка буде засобом перевтілень (неминучий результат з умови досягнення досконалості спільножиття). Уся ж нині фізична дійсність поляже на нові організації самовідтворюючих у вічному, як це досягнуто у природі. Звільнення людини від фізичної праці є умова техніки, у цьому її сутність. І тому чи не можна виправдати легенду чи дійсність про Бога, як кінцевої мети усіх суджень і досконалостей спільножиття. Також виправдати легенду про створення раю та вигнання людини з нього, в якому йому була дана можливість одного споглядання вічного самостворюючоого непогрішимого руху Божого технікуму, побудованого без допомоги науки, університетів, грамоти, інженерів, інтелігенції, робітників і селян.
