Однаково високо Бог досконалості Релігійного та Громадянського технікумів. Також безкінечна досконалість духовної душі людини як і виробництво фабрик і заводів. Однаково віддалена лінія небокраю матеріальної досконалості як благо, так далеко і духовне благо рухаючись до нього небокраю, рухаються через різний запал. Духовний рух веде людей через шлях знищення у собі свого “я” як розуму чи волі “воля моя у Бозі, на його волю полагаю себе й усі справи свої”. Відповідно, людина без волі і розуму, бо усе це у Бозі, вийнявши з себе волю і розум, тим знищує себе. Сенс останнього у тому, що знищуючи себе як одиницю що існує окремо сам Бог, як єдність, буде розпиленим. Якщо ж він себе знищить, то те що Боже втілиться у Бога, збереться у ньому; тому разум і воля що перебувають у ньому — Боже і він несе його до Бога. Що ж в цьому розмірковуванні існує. Людина що покладається на волю Бога і доручаючи йому всі справа, залишається без волі та розуму, визнає себе такою що не існує, і будь-яка справа — справа Бога, але що ж таке тоді людина? Я бачу один висновок, що людина в такому положенні не існує, а існує Бог, як воля, розум і досконалість. Релігійний духовний шлях людини збирається тільки досягти неба бути з Богом, але зовсім не збирається втілитися у нього. Помирилася людина з думкою, що висоти, в якій існує Бог не досягти, мало того, він навіть не сміє думати про це. І насправді, де та висота, де вершина, досягнувши якої, ми б сказали, ось ми на вершині усіх вершин, ми досконалі, я людина тепер досягла того кордону, в якому перестаю бути людиною, я Бог. Ніхто не досягає цього кордону, ані Релігійний шлях духовний, ані матеріальний, які б системи не винаходили та як би не вірили.
Отже перед людиною стоїть накреслений Бог, якого не можна досягти, хоча уява людини і обмежила його абсолютом.
