Людина яка досягла досконалості одночасно йде у спокій тобто абсолют, звільняється від пізнань, знань і різних доказів, і не може сховатися від Бога, бо Бога зробила абсолютом, вільним від будь-якої дії.
Бог — спокій, спокій — досконалість, досягнуто усе, закінчена побудова світів, встановлено у вічності рух. Рушить його творча думка, сам же він звільнився від божевілля, бо більше не творить, і всесвіт як мозок божевільний рухається у вихорі обертання не відповідаючи собі куди, навіщо. Отже, всесвіт божевілля звільненого Бога що ховався у спокої. Теж людина що досягла досконалості звільниться від свого божевілля, стане Богом. Але людина не виносить спокою, вічний спокій її лякає, бо він означає небуття, і коли наближається вічний спокій, наближається до Бога, вона підіймається з усіма своїми силами свого божевілля і кричить “ні я хочу бути” інакше кажучи “Я не хочу бути Богом”!
Казимир Малевич. Архітектон “Гота”. Середина 1920-х років.
