Мистецтво визнає себе як головне і каже: “я вказую людині красу, а що може бути вище і досконаліше краси, — той що бачить мене, не бачить гріха. Хто володіє мною, той володіє і живе красою, в мені немає гріха, як в інших істинах, бо якщо би в мені не було краси, не прикривали би мною істини свої інші вчення, а при дотику моєму усе стає переповненим у красі як досконалості. В мені гармонія Бога, і тому світ мій досконалий, прийдіть до мене, і хто увійде, той увійде в гармонію, той почує себе у загальній гармонії. Я кладу вінець на все і вінчаю красою гармонії. Я можу загордитися тим, що в мені Бог, бо тільки в мені гармонія, а в гармонії немає гріха. В мені істинний світ людей, бо в мені немає ні в’язниць, ні покарань, ніщо не може зрівнятися зі мною, бо я вже досягла Бога. Усе інше ще розділене на чини, великих і малих, святих і грішних, ще знаходяться у війні та перебувають у крові та ланцюгах, хто ж хоче слухати гармонію ритмів нехай йде у мій шлях”.
Казимир Малевич. Супрематичний чайник і дві чашки. 1923.
