Музей познайомився з сестрами Гоменюк у 1974-у році і регулярно підтримував з ними контакти протягом одинадцяти років. За цей час було придбано 139 робіт Ірини Остапівни і 126 – Софії. Наша колекція дозволяє познайомитись з п`ятнадцятирічним періодом творчості талановитих українських майстринь (1971-1985).
Є у Софії Остапівни робота під назвою “Жар-птиці над квітами”. Можливо, це найкращий авторський епіграф до творчого шляху художниць Гоменюк.
Звідки ж ці сестри-”жар-птиці” з їх любов`ю до квітів?
Їхнє життя пов`язане з Черкащиною. Родом вони з села Війтівка (тепер Родниківка). З давніх часів цей край відомий своїми настінними розписами. Тут, як і в інших областях України, починаючи з кінця 1930-х років, розвивається новий вид народного мистецтва – станкова декоративна графіка. Художниці Гоменюк – її талановиті представниці.
Ірина і Софія – сестри в житті та в мистецтві. Їх творчість має спільний грунт і загальні коріння, при цьому у кожної з них склався свій індивідуальний почерк.
Всі розписи сестер, що зберігаються в музеї, виконані в техніці гуаші на папері, або картоні. Пензлі художниці готували самі з лісової трави. Для кожної фарби – свій пензель.
Ярина Гоменюк – Сонечко, 1984
Творче надбання Ірини рівноцінне протягом багатьох років. Більша частина робіт має монументальний характер. Художниця надає перевагу симетричним квітковим композиціям на тонованому тлі, частіше блакитного кольору.
Є у неї білі аркуші, покриті білою фарбою. Немов би готує стіну, білить її перед розписом. І якщо в настінних розписах контурний малюнок створювався вуглинкою або сажею, то на папері майстриня виконує його олівцем, а потім зафарбовує окреслену площину. Біла смуга – облямівка по периметру ніби замикає, закріплює, ізолює зображення, відокремлює його і робить самоцінним.
Роботи Ірини Гоменюк написані корпусно, в декоративній манері. Палітра її не багатоколірна, але насичена. Фарби святково бринять на блакитному, білому або зеленому тлі. Вона вільно користувалася різноманітними засобами – приміняла підфарбовані стеблини трав для відтисків на своїх аркушах, часом тло створювала за допомогою квачика з ганчірки (так черкаські майстрині оздоблювали хатні стіни). Створене таким лаконічним прийомом тло набуває емоційного забарвлення, підсилює сприйняття центрального образу і надає динаміки композиції. Це тиха мелодія для головного лейтмотиву.
Улюблені сюжети художниці – “Вазон”, “Дерево”, “Квіти” – частіше, крупні. Буває, що в роботах одне зображення накладається на інше – це створює ілюзію простору. Але найбільше у неї робіт, де жоден елемент квтіки, рослини, стилізованого птаха не закриває інший. В таких роботах простір стає плоским. І саме в цих творах її “коріння” – її зв`язок з народними настінними розписами.
Іноді здається, що квіти Ірини ростуть біля стіни. Ростуть не як прийдеться, а ефектно організованими. Таємничі та дивовижні композиції – коло та “вінок”. Здається, що художниця дивиться на квітучу землю з Космосу.
Вона зображує багато натуральних квітів, але найбільше – вигаданих, фантастичних, віртуозно складених з елементів квітів, що існують в природі. І, дивно, віриш у їх реальність. (По цих зразках квітководи могли б вивести стільки нових видів!) Невичерпною була її фантазія. Є у неї робота “Квіти мого саду”. Таких квітів немає на землі і немає такого саду – але ці квіти, цей сад був у її душі, в її світі. І завдяки її мистецтву вони тепер є у нас.
В роботах Ірини Гоменюк поєднання форми, ліній, колориту, назви виявляє музичне сприйняття світу. Мелодія її творів включає багатство відтінків, вона то ніжна і тиха, то швидка і легка, то велична і ритмічно-весела, то урочиста і лірично-спокійна.
Її квіти живуть своїм життям (і навіть не своїм). Вони танцюють, вони сумують, або співають, чи радіють, перетворюються в птахів, тварин, людей. У них свій карнавал!
Запоріжжя, 2000. 52 сторінки.
ДЕКОРАТИВНІ РОЗПИСИ ІРИНИ ТА СОФІЇ ГОМЕНЮК: КАТАЛОГ
Винахідливість образного мислення художниці захоплює. В її аркуші “Їжаки їдуть на весілля” форма квітів ледь нагадує їжаків – от і все, квіти настільки гарні, що сприймаються як квіти свята. Але здивування не проходить: чому їжаки їдуть на весілля? Дивишся, милуєшся, розмірковуєш… Подібно вирішена робота “Гладіолуси”. За цими квітами стоїть щось більш важливе, аніж спроба створити портрет гарних квітів. Це три граціозні та величні особистості, об`єднані чимось важливим і визначним.
Незвичайна багатогранність простих сюжетів, вміння наділити квітково-рослинні композиції ознаками людського життя – визначальна риса творчого методу художниці.
Після знайомства з творами Ірини Гоменюк здається, що, зображуючи квіти, можливо розповісти про все на світі: про радість та печаль, про гордість людини, про війну та перемогу, про Київ чи Москву, про старість і молодість, про шкільний бал, про сім`ю та наречену, про вогонь та воду, про космос та життя…
Але найбільше всі ці квіти розповідають про чуйну душу жінки – художниці, про серце її добре, чутливе до всього в цьому світі.
Софія Гоменюк – Де й ділася моя котяча спритність, 1966
І у молодшої сестри Софії головні герої творів – квіти, теж нею побачені, нею вигадані, нею одухотворені і намальовані. Вони живуть то на жовтому, то на синьому тлі, на бузковому, на бірюзовому. Вони немов презентують себе, вибираючи найбільш вигідні пози і повороти. Як і Ірина, Софія досягає цього, використовуючи поєднання різних точок зору. В зображенні однієї квітки може поєднуватися вид згори і вид знизу, в профіль і анфас, і навіть зображення у розрізі.
Улюблені настінні народні мотиви: “вазон”, “кущ”, “букет”, “квітка” – в станкових роботах Софії завжди симетричні, врівноважені, площинні.
Роботи раннього періоду, навіть при невеликих розмірах, відрізняються монументальністю (“Каштан”, 1972; “Квіти з поля”, 1973). В них часто великі елементи обведені контурною темою лінією.
Софія схильна до більш багатоколірної палітри, ніж сестра, вона нерідко змішує фарби, досягаючи різноманітності їх сполучення. З роками вона відходить від копусного малювання до тонкошарової, променистої, прозорої техніки нанесення фарб (1984-1985 роки).
Камерні роботи середини 1980-х років дивовижно нарядні, декоративні, в них приваблює вишуканий смак майстрині і в колірному, і в лінійному вирішенні. Художниці завжди вдається створити красиву, ефектну композицію, де кожна робота випромінює любов до квітів. Вона їх всіх щиро любить і нам показує в них все найкраще, дивне, ніжне, часом загадкове та таємниче.
Життєствержуючій та оптимістичній творчості Софії також притаманні невичерпна фантазія, метафоричність та асоціативність образів, здатність передавати багатогранність життєвих явищ і людських стосунків – і все (як і у сестри) через квіткові композиції. До того ж до них вона іноді складає вірші (у музеї тільки три такі роботи). Очевидно, цей дар від батька, відомого в селі талановитого різьбяра по дереву, котрий записував свої вірші у товстий зошит і усно знайомив з ними своїх односельців.
Невичерпне джерело, що давало наснагу художницям, – це світ українського села, це українська природа і пісня.
Заслуженій майстрині народної творчості Софії Остапівні приємно відчувати, що мистецтво сестер Гоменюк продовжує викликати зацікавлення, знаходить відгук у людських серцях.
“Ой, що це зі мною, сама я не знаю
Щось серденько б`ється – оченята сяють
Якусь нову силу я в собі відчула,
Бо хорошу звістку від друзів почула”.
(З листа до музею, 10.05.1999).
Квіти, квіти України – вони завжди були поруч з сестрами, проростали через їх серця, розквітали казковою красою. І це вони – дві “жар-птиці”, що своїм божим даром назавжди втілили красу рідної землі, це вони – чарівні квіти народної душі.
