3.
Збудження і думку вважаю найголовнішими основами життя спільножиття людини і в усьому що збуджене і мислить у собі. Але розділяю усе життя на три стани збудження: першим — збудження, другим — думку в реальному, і реальність у натуральному, іншими словами сказати — дійсний факт як натуральне. Останні три розділи створюють безліч між собою відносин, і створюється життя спільножиття. Усі ж факти життя спільножиття розділяються на два стани внутрішнього і зовнішнього; до внутрішнього можна віднести ті факти, які перебувають у духовному або в збудженні, такі факти звуться одухотвореними, ті ж факти, у яких збудження перебуває у найменшій мірі, звуться зовнішніми. Але ця точка спільножиття насправді чистий прояв збудження, у спогляданні натурального ніколи не досяжна і те що називаємо внутрішнім ніколи реалізувати не можна. Воно завжди перебуває всередині і не піддається ані реальному ані натуральному; ані першого ані другого пізнати не можна як збудження, і щоб закріпити нескінченне, окреслити його кордони, — спільножиття вдалося до одного закону умовності, і тому життя приймає вигляд виключно умовний і нагадує собою велику дитячу, в якій діти грають у різноманітні ігри з уявними умовностями, переживаючи дійсність, — будують башти, замки, фортеці, міста, потім розоряють, опісля знову будують; батьки вважають цей факт безглуздям, але забувають лише те, що дитяче безглуздя результат дорослого безглуздя.