Пряники як різновид народної скульптури

З давніх давен на Україні розвивав­ся своєрідний вид народної декоратив­ної скульптури — ліплення з тіста різноманітних звірів і птахів. Народна скульптура з тіста — це не тільки ку­лінарне мистецтво. Вона втілює у собі яскраво виражені риси художньої творчості народу.

Виникнення скульптури з тіста по­в’язане з первісними обрядами та на­родними звичаями. Етнограф М. Ф. Сумцов у формах і прикрасах весільного хліба у вигляді сонця, місяця і зірок вбачав пережитки стародавнього обож­нювання небесних тіл. Соляр­ні знаки ввійшли до орнаментальних прикрас народного печива. Їх малю­вали або викладали з джгутиків тіста на фігурних пряниках та короваях.

Обрядове вживання виробів з тіста має давню історію. Слов’яни приноси­ли жертвенний хліб своїм ідолам. Жертвування богам виробів з тіста появи­лось у період введення землеробства. Воно прийшло на зміну старовинному пастушому обряду вбивати живих тва­рин. Щоб така заміна здавалась правдо­подібною, обрядовому печиву почали надавати форму тих тварин, які рані­ше призначались для жертв. Згодом первісне значення цього культового обряду зникло, але в побуті народу надовго залишився звичай випікати фігурні калачі, шишки та святкове ве­сільне печиво у вигляді гусок, качок, голубів, жайворонків тощо.

Цікавий зразок такого печива зберіг­ся в одному з музеїв. Це калачик у вигляді трьох качечок. Як і в інших творах народного образотворчого мистецтва, стилізація художньої форми тут зумов­лена властивостями матеріалу (тіста) і технологією виробництва. Подібні ка­лачі ще й досі роблять у західних областях України.

Пряник. Чернігівська область, 1924 рік.

Багато пластичних прикрас мав тра­диційний весільний хліб-коровай. Всю його поверхню обліплювали шишками, ліпним орнаментом, а також зображен­нями голубів, качок, гусок, яких роз­міщували по двоє, “щоб наші дітки в парі були”. Незважаючи на перевантаження короваїв ліпним декором, ці фігури не губились серед нього, виділяючись з-поміж численних вензелів і розет своєю суцільною, деко­ративно узагальненою формою.

Невичерпна фантазія і високий художній хист українського народу виявився у формі і декорі пряників. Привабливі, як іграшки, вони мають приємну для ока форму і відрізняють­ся веселими барвами прикрас.

Як вид народного образотворчого мистецтва пряники споріднені з об’єм­ною скульптурою. Неодмінними скла­довими частинами художнього образу в них служить тривимірна форма і си­лует. Але разом з тим зображення в них розгортається площинно, як у рельєфі, і важливу роль відіграє колір. Усе це надає пряникам своєрідності, відрізняв їх від інших витворів народ­ного мистецтва.

Пекли пряники майже в усіх облас­тях України, в містах і селах. Вони були продуктами колективної творчості майстрів різьби по дереву та пекарів. На дошці з твердого листяного дерева різьбяр вирізував форму. Окремі пря­ничні дошки мають самостійне худож­нє значення як досконалі зразки вір­туозної різьби по дереву.

Однак різьблення дощок — це лише один бік творчого процесу. Далі наста­вала черга пекарів. Вони робили і ко­льорове оздоблення. Найчастіше тісто фарбували в рожевий або жовтий колір. А коли дерев’яна форма не мала орнаменту, його робили самі, покри­ваючи печиво кольоровими завитками за допомогою вузьких смужок крох­малю, змішаного з цукром, та тонких джгутиків тіста. Цим доповнювався і збагачувався задум різьбяра.

Тематика фігурних пряників не дуже різноманітна. Вона така сама, як і те­матика керамічних іграшок. Це пере­важно зображення вершників, козаків, жінок, а також свійських та фантас­тичних тварин і птахів. Проте це неве­лике коло тем має безліч варіантів, бо кожна місцевість мала свої традиції і свої технічні прийоми випікання. На жаль, вивченню українських пряників стає на перешкоді майже повна від­сутність давніх зразків, тому що ви­роби з тіста непридатні для довгого зберігання. Цю прогалину якоюсь мі­рою заповнює прекрасна колекція роз­фарбованих гіпсових зліпків, зроблених науковими працівниками Державного російського музею у Санкт-Петербурзі з пря­ників, зібраних під час наукових експе­дицій у 1902—1919 та 1922—1927 роках.

Пряник. Київська область, 1927 рік.

Ознайомлення з цією збіркою наво­дить на думку, що українські пряни­ки мають дуже давнє походження. Во­ни зберегли до нашого часу образну основу прадавнього слов’янського мис­тецтва. Справді, у художньому тракту­ванні пряників, виконаних у вигляді жінки, коня або птаха, відчувається відгомін народних міфів. Не випадко­во багато з них прикрашено солярни­ми знаками. Деякі пряничні персона­жі подібні до образів слов’янської бо­гині землі Берегині та її незмінних кінних охоронців, з зображеннями яких можна познайомитись у північноросій­ських вишивках, де вони утримались до XIX ст. Порівняння з цими зображеннями напрошується само по собі, коли ди­вишся на пряник з м. Острополя Старокостянтинівського району Київської області, який має дуже узагальнені обриси жінки, подібної до старовинного ідола. Головним елементом художнього оформлення цього пряника є велика розетка, подібна за формою до соляр­них знаків, якими народні вишиваль­ниці північних областей Росії прикра­шували зображення Берегині.

Ще ближчу аналогію зі згаданими міфологічними зображеннями можна знайти у пряниках Чернігівської об­ласті, виконаних у вигляді вершників. І там і тут кінь зображений у профіль, а тіло вершника розгорнуте фронталь­но. Трикутні обриси людської голови свідчать про те, що колись вершника зображували в шоломі.

У створенні нових образів значну роль відігравала творча ініціатива без­посередніх виконавців печива. За допомогою ліплення майстри По­ділля надавали пряникам побутових рис. Фігуркам жінок вони доліплювали характерні елементи сучасного костю­му (комір, фартух, великі гудзики) або зображували їх зі сповитим немов­лям на руках. Часом ліплення допов­нювалось червоними штрихами пензля, яким намічали очі, ніс, рот.

Українські народні пряники — це ду­же цікавий вид народної творчості. З історії вітчизняного народного мис­тецтва вони займають місце поряд і художньою різьбою по дереву та де­рев’яною і керамічною іграшкою, до яких вони наближаються характером образів.

Скульптура з тіста ще мало вивче­на як вид народного образотворчого мистецтва. Досі вона цікавила переваж­но етнографів. Однак, як видно, у ній яскраво виявляється художня обдарованість народу. Саме тому цей ори­гінальний вияв народного таланту заслуговує па серйозну увагу мистецтво­знавців і художників. Він займає від­повідне місце в історії української художньої культури.

Олег Чарновський

З книги Українська народна скульптура, 1976 рік.

Схожі записи

  • Співець соломи Олександр Саєнко

    Художником-новатором увійшов в історію українського мистецтва Олександр Саєнко. Створене ним — героїчний і поетичний літопис України, її славного минулого і дзвінкого сьогодення. О.Саєнко — співець, мистецьке коріння таланту якого сягає в глибини народного життя. Оригінальна творча манера художника, який уміє сказати дуже багато однією точною, “промовистою” деталлю, одним легким штрихом, виразним образом. О. Саєнко у…

  • Український скляний фігурний посуд  XVIII ст.

    Принцип взаємозалежності утилітар­ного та художнього початків, здавна закла­дений як основа існування народного мистец­тва, відбився в українському художньому склі, розквіт якого припадає на  XVIII ст.  У мистецтві гутного скла цього періоду помітні докорінні зміни щодо поліпшення якості скломаси, удосконалення форм по­суду та поширення його асортименту, впро­вадження різноманітних технік худож­нього оздоблення. Велику групу українського скляного посуду XVIII…

  • Офорти Михайла Дерегуса

    Офорти – незначна частина з того, що створено Михайлом Гордійовичем Дерегусом більш ніж за сорок років творчості. Популярність Дерегуса величезна. Він народний художник СРСР, лауреат Шевченківської премії. За цими високими нагородами та відзнаками стоять захоплення і повага сучасників, данина самобутності обдаровання, висока оцінка майстерності. Об’єктивно Михайло Дерегус – щасливий художник. Але це не означає, що все…

  • Семен Каплан: живопис та графіка

    Місто зі смарагдовими пагорбами і золотими маківками давньоруських пам’яток архітектури, що розкинулось на березі величного плеса Дніпра, увійшло в життя Семена Каплана з дитинства, коли у 1937-у році сім’я майбутнього художника переїхала до Києва з Баку. Саме тут у хлопчика визріла мрія, що згодом переросла в мету – стати професійним художником. Та перший самостійний малюнок…

  • Театральні строї Анатоля Петрицького

    З ім’ям Анатоля Петрицького неподільно зв’язаний початок відродження українського образотворчого мистецтва, той рвучкий темпом процес, що після повалення царату почав широко розгортатися на всіх ділянках нашого культурного фронту. Цей процес із самого початку набрав глибоких форм. Він згуртував усі мистецькі сили, скерувавши енергію найрозмаїтіших мистецьких напрямків в одно річище — на відродження національного формами й…

  • З доби сонячної машини. Володимир Винниченко як художник

    Мистецькі зацікавлення та обдарування Володимира Винниченка були навдивовижу широкі й глибокі. В його літературній спадщині — поема, оповідання й нариси, повісті й романи різних жанрово-стильових та проблемних видозмін, увесь спектр драматичних творів і кіносценарії, публіцистичні й літературно-критичні статті, філософсько-естетичні та морально-етичні есе, історико-політичні студії. Але навіть таке розмаїття не вичерпувало творчих потенцій і прагнень митця. Щедро…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *