ПАВЛИНА ЦВІЛИК
1891–1964
Павлина Цвілик
Творчий доробок уславленої майстрині має виняткове значення у розвитку української ужиткової кераміки зокрема та українського народного декоративного мистецтва в цілому.
Павлина Цвілик народилася у Косові, в багатодітній родині гончаря Йосипа Олексійовича Совіздранюка. Сім’я жила бідно; семеро дітей з ранку до пізньої ночі носили глину й воду, допомагаючи батькам. А в неділю разом з ними складали на візок готові вироби і везли на ярмарок.
Пізнавати таємниці гончарного мистецтва Павлина почала в майстерні свого діда, який був для неї першим мудрим і щирим вчителем. Усе частіше дівчинка ставала за гончарний круг, щораз кращі виходили з-під її рук дрібні горнятка, мисочки, вазочки. Згодом навчилася формувати посуд складнішої форми. Спершу розмальовувала їх простими рослинними та геометричними мотивами, які з часом ставали дедалі вибагливішими. Від природи наділена художнім смаком і творчою фантазією, Павлина самотужки, у напружених пошуках оволодівала гончарним ремеслом та розписом. Завершенню естетичного формування Цвілнк особливо сприяла велична і мальовнича природа Карпат, орнаментальна краса ужиткових предметів, створених талановитими майстрами минулого.
Павлині було лише дев’ятнадцять, коли вона стала відомою на весь край майстринею. 1910-о року кілька її керамічних робіт експонувалися на виставці у Відні і були високо оцінені спеціалістами.
З 1922-о року її чоловіком та помічником став коломийчанин Григорій Цвілик, який також походив із гончарного роду. Подружжя виготовляло найрізноманітніші вироби, прикрашені традиційними елементами народного орнаменту “копитцями”, “зубцями”, “ільчатим письмом”, квадратами, “серденьками” тощо. Окрім ужиткового посуду, вони робили невеличкі скульптурки для дітей. Це були переважно свисточки у вигляді зозульок, півників, баранчиків, а також статуетки гуцулів та гуцулок.
1933-о року на виставці домашніх художніх промислів у Кутах вироби Павлини та Григорія Цвіликів були нагороджені дипломом першого ступеня та золотою медаллю. Роком пізніше на виставці у Ворохті їхні твори знову одержали високу оцінку.
1952-о року помер від тяжкої недуги Григорій Цвілик. “У праці, – казала майстриня, – я й знайшла єдину відраду у житті”. З того часу її помічником стала онучка, Надія Василівна Вербівська, якій Павлина Йосипівна в останні роки життя передала увесь свій багатий досвід.
У 1950-і роки косівська майстриня успішно працювала над створенням декоративної виставочної кераміки. Вона створила багато робіт, в основі яких лежать традиційні для українського гончарства форми: куманці, посудини-близнята, дзбанки, миски, глечики, колачі. Вигадуючи численні композиції з цих простих елементів, Цвілик щоразу створювала нові квіткові візерунки.
Високу оцінку дістали твори Цвілик на Всесвітній виставці в Брюсселі (1958), на виставці народного мистецтва в Софії (1958), на радянській промисловій виставці в Нью-Йорку (1959).
У сімдесятирічному віці Павлина Цвілик продовжувала займатися виготовленням оригінальних керамічних виробів. Кожен витвір її, як і раніше, відзначався новизною форми, вишуканістю орнаментальних композицій, чарівною грою традиційних кольорів.