Павлина Йосипівна Цвілик (1891 —1964) належала до числа видатних майстрів української кераміки. Її роботи мали велике значення для розвитку українського народного декоративного мистецтва; вони залишилися у скарбниці української радянської культури як непересічні творіння, що втілили в собі кращі традиції народного мистецтва минулого, неповторну красу прикарпатського краю.
Нa Івано-Франківщині, серед чарівних Карпатських гір, укритих вічнозеленими струпними смереками, розкинулося старовинне гуцульське містечко Косів, де в багатодітній родині потомственого гончаря Йосипа Олексійовича Совіздранюка народилася майбутня майстриня. Сім’я жила бідно, не було ні землі, ні худоби. Кожен мав тільки невтомні, трудові руки, на які була єдина надія в житті. Семеро дітей з ранку до пізньої ночі носили глину й воду, допомагаючи батькам. А в неділю разом з ними складали на візок готові вироби і везли на ярмарок. Про школу тоді годі було и думати. Так у нестатках і тяжкій праці минало безрадісне дитинство Павлини.
Пізнавати таємниці гончарного мистецтва вона почала в майстерні свого діда, котрий був для неї першим мудрим і щирим навчителем. “Пам’ятаю,— згадувала П. Й. Цвілик,— восьмирічною дівчинкою я цілими днями просиджувала біля гончарного круга, на якому дід Михайло Волощук виготовляв горщики, миски, тарілки, глечики. Після того довго була під враженням від баченого, довго виношувала думку самій спробувати щось зробити”. Дід помічав захоплення онуки гончарною справою, тішився, що дитина любить цю роботу. “Вчись, вчись прадідівського ремесла,—говорив він Павлині. — Це добре, що любиш його”. Все частіше дівчинка ставала за гончарний круг, щораз кращі виходили з-під її рук дрібні горнятка, мисочки, вазочки. Згодом навчилася формувати посуд складнішої форми: “двійнячки”, різноманітні тарелі й колачі. Спершу розмальовувала їх простими рослинними та геометричними мотивами, які з часом ставали дедалі вибагливішими, приваблювали своєрідними композиційними розв’язаннями та майстерністю виконання. Від природи наділена художнім смаком і творчою фантазією, Павлина самотужки, без будь-якої освіти, пробивалася до знань, у напружених пошуках оволодівала гончарним ремеслом та розписом. Завершенню естетичного формування Цвілнк особливо сприяла велична і мальовнича природа рідного краю, його пісенність, орнаментальна краса ужиткових предметів, створених талановитими майстрами минулого.
Павлина та Григорій Цвілики – Ваза. 1930-і роки. Глина. Ритований і ріжкований розпис. Полива. Мотиви: павич, тюльпани, зубці, дзвіночки, пуп`янки, листочки-кучері, квіти.
Рік за роком ширилася Гуцульщиною слава про молоду гончарку. Па ярмарках і торгах у містах та селах її вироби, наче писанки, милували око різноманітністю форм, багатством візерунків, колоритом. Павлині було лише дев’ятнадцять, коли вона стала відомою на весь край майстринею. 1910-о року кілька її керамічних робіт експонувалися на виставці у Відні і були високо оцінені спеціалістами.
Та нелегко було жити і творити Цвілик, як і всім народним майстрам, за років ав-стро-угорської монархії, а пізніше —за буржуазної Польщі. Про це згадував в одному із своїх листів відомий пистинський гончар Петро Кошак (1864 – 1941). Він писав зокрема: “Життя моє убоге, ледь-ледь живу. Поля в мене немає, тому хліб і все інше я повинен купувати за великі гроші, а заробітків нема… Доки гончар зробить горн начиння, то через нужду і голод станс як смерть. А до того ж його обдирають з усіх боків… Деякі гончарі мають городець і працюють на ньому, гончарною справою займаються тільки взимку. Добре тому, хто знає ремесло муляра, той може трохи заробити на прожиток. І кожен по можливості викручується, щоб не померти з голоду”. Так само й Павлині доводилося тяжкою працею боротися зі злиднями.
З 1922-о року її чоловіком та помічником став коломийчанин Григорій Цвілик, який також походив із гончарного роду. Подружжя виготовляло найрізноманітніші вироби, прикрашені традиційними елементами народного орнаменту “копитцями”, “зубцями”, “ільчатим письмом”, квадратами, “серденьками” тощо. Окрім ужиткового посуду, вони робили невеличкі скульптурки для дітей. Це були переважно свисточки у вигляді зозульок, півників, баранчиків, а також статуетки гуцулів та гуцулок.
У 1930-х роках на Гуцульщнні з’явилося багато спекулянтів, які скуповували вироби у народних умільців, перепродували їх і добре на цьому наживалися. Мало того, вони нав’язували майстрам міщанські смаки, що негативно виливало на розвиток народного мистецтва. Та Павлина і Григорій Цвілики продовжували залишатися вірними традиціям видатних гончарів Гуцульщини П. Баранюка, О. Бахматюка, Д. Зондюка, П. Кошака, далі розвиваючи їх і збагачуючи.
Мало збереглося виробів Цвіликів тих часів, але ті, що дійшли до нас, свідчать про талант авторів. У їхньої онуки, Н. В. Вербівської, зберігається декоративна ваза, створена у 1930-х роках. На ній бачимо зображення павича в обрамленні двох великих гілок з рослинно-квітковими мотивами тюльпанами, дзвіночками, листочками-“кучерями”. Птах відзначається особливою красою. Він весь укритий смужками пір’їн, його великий розкішний хвіст складається з п’яти поздовжніх смуг, завершених кружечками, на шиї – разочок намиста. Підставка й шийка вази оздоблені горизонтальними слугами рослинного і геометричного орнаментів. У створенні декору майстри застосували витончену техніку ритування та ріжкувапня з нанесенням підполивних фарб.
Павлина Цвілик – Ваза зі сценкою “Танок”. 1963 рік. Глина. Ритований і ріжкований розпис. полива. Мотиви: заячі вушка, листочки-кучері, капанка, зубці з ільчатим письмом.
1933-о року на виставці домашніх художніх промислів у Кутах вироби Павлини та Григорія Цвіликів були нагороджені дипломом першого ступеня та золотою медаллю. Роком пізніше на виставці у Ворохті їхні твори знову одержали високу оцінку. Але визнання не принесло Цвіликам достатку, їх і далі переслідувала нужда.
Згодом почалася Друга світова війна. В роки тимчасової окупації П. Цвілик творчо не працювала. Але коли війна закінчилася і з фронту повернувся демобілізований через поранення Григорій Цвілик, подружжя ще з більшою творчою енергією взялося за гончарну справу. Асортимент їхніх виробів став ще різноманітнішим. Декоративно-побутовий та скульптурний посуд, настінні прикраси, скульптуру малих форм вони збагачували новими пластичними формами та орнаментально-квітковими розписами,. що символізували життя народу на Прикарпатті. Прагнучи доповнити декоративні композиції своєрідним художньо-образним сучасним звучанням, Григорій і Павлина почали вводити в малюнок рослинного орнаменту мотив білогрудого голуба – символ миру. Цікаве декоративне оздоблення птаха. Тулуб і крила його розписані численними крапочками, які разом з яскраво-червоними патьоками фарби, що утворилися під час випалювання, створюють враження цілісного орнаментального малюнка. Майстри вдалися до небаченого раніше трактування птахів, наділивши їх напрочуд гарними крилами-вшпиванками та кісткоподібними голівками.
1952-о року помер від тяжкої недуги Григорій Цвілик. Горе та багаторічна напружена праця підірвали здоров’я й Павлини Йосипівни, вона думала, що вже ніколи не стане за гончарний круг. Але минуло небагато часу, і люди знову побачили її за роботою. “Саме у праці, – говорила майстриня, – я й знайшла єдину відраду у житті”. З того часу її помічником стала онучка, Надія Василівна Вербівська, якій Павлина Йосипівна в останні роки життя передала увесь свій багатий досвід.
У 1950-і роки косівська майстриня успішно працювала над створенням декоративної виставочної кераміки. Це переважно вази з виразною формою та барвистим орнаментом. В одних найопукліша форма поверхні зосереджена у центральній частині, в інших — у нижній та верхній; деякі вироби мають накривки та великі вушка, на яких Цвілик розміщувала основні сюжетні та анімалістичні мотиви, що органічно пов’язуються з рослинно-геометричним орнаментом і відзначаються чіткістю, простотою, високим художнім смаком. Особливо цікаві квіткові мотиви, жанрові сцени та анімалістичні зображення, що їх Цвілик наносила на біле ноле традиційними кольорами — жовтим, зеленим та коричневим. У колекції Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини зберігається кілька таких ваз. На деяких з них відтворено сцену сучасного гуцульського весілля: сопілкар виграс на сопілці, біля нього завзято танцюють молодята. На інших зображено оленів та птахів у рослинно-орнаментальному обрамленні.
Павлина Йосипівна створила багато декоративних робіт, в основі яких лежать традиційні для українського гончарства форми. Це куманці, посудини-близнята, дзбанки, миски, глечики, колачі. Вони відрізняються від виробів інших гончарів Гуцульщини тим, що для них Цвілик розробила оригінальні мотиви багатопелюсткових квіток, що складаються з крапочок, ромбиків, хвилястих ліній, рисочок, трикутничків та листочків найрізноманітніших форм. Вигадуючи численні композиції з цих простих елементів, Цвілик щоразу створювала нові квіткові візерунки. Досить оригінальний також спосіб нанесення орнаменту, який полягає у вільному розміщенні його на всій центральній поверхні, майже не залишаючи білого тла. Інші частини посуду — шийку, плічка, денце — художниця оздоблювала геометричним візерунком. Цим вона досягала архітектонічної ясності та монолітності форми, її органічного зв’язку з малюнком.
Набір матеріалів у Цвілик був невеликий: звичайна червона глина і біла, жовта та зелена фарби. Але, майстерно оперуючи ними, вона домагалася в розписі високого художнього ефекту. Щоб краще вирізнялася на виробі орнаментика, майстриня робила тло з ангобу білого кольору. Після розкольорування керамічними фарбами вона покривала вироби прозорою поливою, від чого їхня палітра ставала насиченою і соковитою.
Приваблює форма і розпис великого декоративного дзбана (1957). Його симетрично увігнута горловина плавно переходить у найопуклішу поверхню і закінчується нешироким дном. Вся поверхня дзбана прикрашена казковим плетивом рослинних мотивів, серед яких особливо виділяються квіти з фантастичними пелюстками. Дрібні листочки, пуп’янки, “серденька”, що розташовані поміж ними, надають малюнкові ніжності та трепетності.
Павлина Цвілик – Ваза зі сценкою “У крамниці”. 1963 рік. Глина. Ритований і ріжкований розпис. полива. Мотиви: квіти, заячі вушка, листочки-кучері.
Нова грань таланту Цвілик розкрилася у скульптурно-декоративній пластиці 1955—1960-о років. Це умовно трактовані зображення тварин і птахів — оленів, баранців, півників, павичів. З-поміж них виділяється оригінальний керамічний баранець. Композиція ного складається з передньої частини, в якій декоративно згруповано груди, шию, голову, закручені роги, великого тулуба, що нагадує бочечку з ніжками-підставками, та вазона, що стоїть на підставці, уміло закомпонованій на спині баранця. Чудовим доповненням твору є орнаментальне оздоблення: великі ритовані квіти, листочки-кучері, розмальовані жовтою, коричневою та зеленою фарбами.
З 1948-о по 1958-й рік керамічні вироби Цвілик експонувалися на багатьох обласних та республіканських виставках, фестивалях, конкурсах, незмінно привертаючи увагу шанувальників народного мистецтва.
Високу оцінку дістали твори Цвілик на Всесвітній виставці в Брюсселі (1958), на виставці народного мистецтва в Софії (1958), на радянській промисловій виставці в Нью-Йорку (1959).
У сімдесятирічному віці Павлина Йосипівна продовжувала займатися виготовленням оригінальних керамічних виробів. Кожен витвір її, як і раніше, відзначався новизною форми, вишуканістю орнаментальних композицій, чарівною грою традиційних кольорів. Вази, колачі, свічники, фруктівниці, питні набори, дзбан очки та інші тогочасні роботи — це досконалі зразки художньої кераміки, в які вкладено велику творчу енергію і смак.
Цікавий питний набір (1962), що складається з графина та невеличких горняток. Опуклий корпус основної посудини красиво переходить у пластично вишукану вузьку шийку, яка ніби ще раз з’єднується з корпусом за допомогою декоративного вушка. Форми горняток, перегукуючись з формою графіна, створюють гармонію пластичних мас, надаючи художньої довершеності усьому набору.
Влітку 1962-о року в Празі відкрилася Всесвітня виставка кераміки. Серед експонатів були представлені й вироби Павлини Цвілик — глечик, паза та баранці. За ці роботи вона одержала срібну медаль.
Спадщина уславленої косівської художниці стала об’єктом дослідження мистецтвознавців, які в наукових працях, статтях неодноразово підкреслювали значення її творчого доробку в розвиткові української ужиткової кераміки.
