Олена Львівна Кульчицька є одним з найвидатніших діячів українського мистецтва. Вона — митець визначного таланту і великої творчої енергії. З однаковим успіхом вона працювала у різних мистецьких жанрах і різноманітній техніці, була талановитим живописцем, видатним майстром гравюри, ілюстратором.
Олена Львівна Кульчицька народилась 15 вересня 1877 року в Бережанах Тернопільської області. Свої дитячі та юнацькі роки вона провела серед західноукраїнських трудящих. Життя рідного народу цікавило її не тільки як художницю, а й як громадського діяча та дослідника. З метою вивчення побуту народу Кульчицька пройшла всю територію Західної України і зробила багато цінних зарисовок.
Серед численних творів О. Л. Кульчицької важливе місце займає серія малюнків народного одягу, над якими вона працювала протягом багатьох років (1928—1946). Ці етнографічні зарисовки, зроблені з натури в багатьох місцевостях України, становлять велику історико-пізнавальну цінність.
Підготовлений О. Л. Кульчицькою альбом малюнків національного одягу українців західних областей, в якому є 74 таблиці, що містять понад 100 малюнків, заслуговує на особливу увагу істориків, етнографів, мистецтвознавців, художників.
Національний одяг українців західних областей дуже різноманітний. На території Тернопільської, Чернівецької, Івано-Франківської, Дрогобицької, Львівської, Волинської і Ровенської областей існувало п’ять-шість типів національного одягу, по суті, близьких між собою. Проте їхні художні прикраси були такі різноманітні багатством орнаменту і барв, що в зарисовках О. Л. Кульчицької вони створюють враження багатьох типів.
У Тернопільській, почасти Чернівецькій і Івано-Франківській областях побутував подільський комплекс жіночого одягу. Цей комплекс складався з сорочки з вставками з білого домотканого полотна, широкої в збірку спідниці з полотна або ситцю, вишитої вовняної запаски-фартуха і каптана з білого полотна. На голову одягали очіпок, хустку, яку раніше ткали з вовни, і зверх неї — перемітку, намітку.
У південних районах Тернопільської області спідницю заміняє обгортка — прямокутний шматок тканини, якою обгортають нижню частину тулуба (карта, фіг. 1). Замість каптана тут поширений кептар — вишитий короткий кожушок без рукавів. У деяких наддністрянських селах до обгортки спереду одягають запаску з кольорової вовняної тканини домашнього виробу. Намітка пов’язується тут теж в трохи інший спосіб (табл. 5). Головний убір дівчини-нареченої дуже барвистий і багатий на прикраси (табл. 9).
Чернівецький комплекс є південним варіантом подільського комплексу (карта, фіг. 2), тільки сорочка тут більше прикрашена вишивкою. В деяких селах замість фартуха підв’язують велику хустку з довгими торочками, але здебільшого носять горбатку — обгортку з піднятими спереду й заткнутими за пояс кінцями.
Подільський комплекс жіночого одягу є єдиним від Тернополя до Чернівців і виступає на цій території в трьох відмінах: північна (Настасів), середня (Вільхівчик, Колодрібка, Нирків) і південна (Суховерхів). Середня й південна ідентичні майже в усіх деталях, а північна відрізняється наявністю спідниці замість обгортки і каптана замість кептаря. Середня відміна подільського комплексу поширена також і в прилеглих районах Івано-Франківської області на сході і північному сході (Орелець, Рибне, Тишківці, Вербовець, Старий Косів та ін.).
Цілком відокремлено виступає одяг жінки з села Серафинців Івано-Франківської області (табл. 18). Він дуже нагадує київсько-чернігівсько-полтавський комплекс. Тут така сама сорочка з уставкою і вишивкою, але обгортку заміняє строката спідниця з квітчастого ситцю. Запаска й хустка теж строкаті. Замість кептаря тут носять керсетку-ріклю полтавського типу.
На малюнках О. Л. Кульчицької представлений також станіславський комплекс жіночого одягу, який частіше називають гуцульським. Він складається з сорочки з уставкою, двох запасок, які підв’язують поясом спереду і ззаду (замість спідниці), і кептаря. Хустка і капчури (постоли й нараквиці) доповнюють цей одяг (карта, фіг. 3). Взимку тут носять сердак з чорного домотканого сукна з яскравою вишивкою. Цей тип одягу поширений у гірських районах Івано-Франківської, на заході Чернівецької і на сході Закарпатської областей.
Зарисовки О. Л. Кульчицької, зроблені в західних районах Івано-Франківської області, показують одяг, ближчий своїм характером до дрогобицького комплексу, або, як його називали в літературі,— бойківського. Цей комплекс поширений на території Дрогобицької і прилеглих районів Івано-Франківської та Закарпатської областей (карта, фіг. 4). Він складається з білої полотняної сорочки з уставкою або з суцільним рукавом (здебільшого на півдні області в гірських районах), спідниці з білого полотна, оздобленої вибивним узором — “мальованкою”, але частіше з кольорового ситцю темніших тонів, лайбика (безрукавки з фабричної кольорової тканини), прикрашеного вишивкою, і хустки. У деяких селах поверх лайбика носили вишиту полотнянку — каптан такого ж крою, як і свитка. На малюнках Кульчицької подані різні варіанти прикрас цього комплексу жіночого одягу; особливо добре зроблені ескізи головних уборів, вишивки і деяких деталей сорочки (табл. 38).
Львівський комплекс народного одягу представлений малюнками з Себечева, Старичіва, Городка та інших місць. Він складається з сорочки, спідниці у вертикальну або горизонтальну смужку, вишитої блузки з рукавами (кабата), вишитої запаски, хустки й чобіт (карта, фіг. 5). У деяких місцях замість кабата носять сукняний жупан — керсетку в талію з фалдами, близьку до полтавської. Так само, як у Дрогобицькій області, тут була поширена полотнянка — верхній літній каптан (табл. 53),— але значно довша й без вишивки. Особливе місце завдяки барвистості та декоративному багатству займають весільні головні убори жінок з Городка, Домажира та інших місцевостей (табл. 49).
На території Волинської й Ровенської областей існував комплекс жіночого одягу двох варіантів. Волинський варіант має сорочку, спідницю з домотканої вовняної матерії (літник), керсетку (досить коротку), запаску,пояс, намітку (“плат”) і чоботи, а в поліській частині — личаки (карта, фіг. 6). Взимку цей одяг доповнювався свитою з білого або сірого домотканого сукна. В Ровенській області поширений той самий комплекс, але в окремих селах він має деякі відміни. Вони полягають у тому, що спідниця й запаска зроблені з яскравих вовняних тканин в смужку, а строкатий лайбик, замість керсетки, щільно облягає талію і має великий виріз на грудях. Голову прикрашає кольоровий очіпок. Рукава сорочки також багато вишиті. Своїм характером цей варіант подекуди наближається до польського одягу (лайбик) і в той же час до литовського (спідниця, запаска й очіпок). На півдні волинський комплекс щільно зв’язаний, з одного боку, з львівським, а з другого — з подільським (північним варіантом).
Отже, на території західних областей, крім Закарпаття, існували й частково існують тепер п’ять основних комплексів національного одягу: подільський, станіславський (гуцульський), дрогобицький (бойківський), львівський і волинський. Більшість цих комплексів уже вийшла з ужитку, замінена іншими, більш удосконаленими, або міським одягом.
Крім названих типів національного одягу, яскраво відображених на малюнках Кульчицької, в альбомі представлені зразки одягу українців, які проживали до 1946 р. на Лемківщині — території, що відійшла нині до Польщі. Малюнки Кульчицької тим більш цінні, що українці з цих місць переселені в інші місця, де вони перестали носити зафіксований художницею одяг. Описані типи одягу жінок із західних областей України при наявності окремих елементів, що значно відрізняють їх один від одного, мають в своїй основі риси, які об’єднують їх в один український тип.
Велике значення мають малюнки, які на окремих елементах показують єдність національного одягу східних і західних областей України. До них насамперед треба віднести гуцульську запаску, що складається з двох спеціально витканих полотнищ потрібного розміру. Ці полотнища, підв’язані поясом одне спереду, друге ззаду, заміняють спідницю. Така сама запаска з таким самим типом сорочки відома в Полтавській області. Зразки жіночої безрукавки-керсетки, представлені в альбомі, в своїй основі ідентичні з керсетками, поширеними в Київській, Чернігівській, Полтавській та інших областях.
Чимала цінність малюнків Олени Кульчицької полягає і в тому, що на них зображені багаті прикраси одягу жінок із західних областей України. Головною прикрасою одягу в описаних комплексах є вишивка — найпоширеніший вид народної орнаментації. Своїм колоритом та багатством орнаментальних мотивів народна вишивка одягу весь час привертала увагу художниці. Органічний зв’язок орнаментальної композиції вишивки з кроєм одягу, що показаний майже на всіх малюнках, свідчить про великий художній смак, з яким український народ прикрашав свій одяг.
Художниця цікавилась також і деталями орнаментальних мотивів вишивки, розглядаючи їх в тісному зв’язку з одягом. Її зарисовки орнаментальних мотивів показують високу художню творчість українського народу з його національною специфікою. Багатолітня праця Олени Львівни Кульчицької є значним вкладом в справу вивчення культури українського народу взагалі і історії розвитку українського національного одягу зокрема.
