15.

Найбільше самовиробництво у торжестві звільненого Бога від творення було кинуте у безкінечність. Бог цей, досконалий мислитель (спільножиття), через думку свою творив світ не вживши жодної хвилини праці (за виключенням ліплення людини з глини). Через шість разів “Так буде” побудував світ. Шість днів творіння і постав всесвіт — зразок Божої досконалості (спільножиття), в якій людині, як теж завершеному землі творінню, була надана пріоритетна роль, як теж завершеному землі створінню, була надана над усім у раю. Але виявилося згодом, що людина не була досконалою, вона згрішила. Гріх звідси ніщо інше як результат недосконалості системи — злочинність її наслідок. Якби Бог побудував у досконалості систему, не згрішив би Адам, а якби людина побудувала свій рай-державу не було би в ній ні суду ні злочину. У чому ж полягає помилка? Уся помилка в тому, що у системі було встановлено межу. Система, що не має межі, не має дефектів. Бог очевидно начебто для випробування встановив межу і випробування його дорого після обійшлося. Рай звалився і замість того, аби у його системі була досконалість через межу, досконалість стала руйнуватися. Отже в забороні полягають гріховності та недосконалості. У життєустрої людини, усі його області розвиваються через заборони, тобто встановлена істина встановлює заборони для нової ж. Область навіть технічна перебуває у стані забороненої істини, здається її область дуже наочна у практичному сенсі, однак багатьом винахідникам довелося загинути (Моллер — винахідник панчішно-в’язальної машини був втоплений мешканцями Данцигу), і дійсно побудова системи проходить не інакше як через злочинність, руйнування попередньої системи та побудову нової; кожна система є побудова одиниць так, щоб рухаючись кожна в своєму призначеному місці не могла вийти за межі системи. Крах системи неминучий, коли одна одиниця виходить за межі її, і немає системи коли одиниці не введені в її межі. Досконалість системи визначається тим, що всяка одиниця отримуючи вільний рух, не відчуваючи тиску, все таки не може вийти за межі системи. Таку систему назву родовою. Родові зчеплення і творять родові системи. Чомусь гріхопадіння системи спіткало тільки земний рай, але не увесь всесвіт, і навіть сама земля не стала в цьому гріху і тому бачу, що всесвіт безгрішний у системі. Вона, родова система, не знає ні заборон, ні меж, ні кордонів, ні законів. Немає у ній руйнування і не може бути, бо зникнення планет, руйнування їх, те, що спільножиття називає катастрофою, у ній не існує. Родові зчеплення залишаться у своїй силі та життя русі, а оскільки немає у них досконалості спільножиття, то форми їх, ті чи інші рівні у своїх зчепленнях, їхня свідомість ніколи не щезає. Адам переступив межу заборони, і було досить щоб рід його весь покарати вигнанням. Почалася історія його людського страждання, поту, мозолів, кровопролиття, історія праці. Так жахливо була покарана Богом людина. Рай звалився, все розбіглося і здичавіло. Благо раю зникло, але ж Адам повинен був лише споглядати вічний прекрасний рух, навіть нічого не мислити, бо вже про все помислив Бог.