20.

Прагнення людини до єдності — неясне прагнення до того, що передбачається бачити у єдності все керування у Бозі, ця єдність у Трійці, як керуюче всесвітом, у людині, як керування своїм вселюдським життям. Але людське життя розділилося на два поняття чи пізнання життя. Одне пізнання бачить життя у дусі, як пізнання і служіння Богу; і побудувало собі храм чи церкву, у якому і проходить життя у служінні для чого творить своє виробництво засобів необхідне для служіння. Друге пізнання бачить життя у служінні досконалості самому собі, побудувало фабрику, у якій проходить служіння у творенні засобів технічних виключно. Перше створює досконалість духовну, друге — тіла. Ворожнечу їхню, боротьба матерії та духу змушують думати, що тіло і дух два якихось ворожих початки, що існують самостійно і незалежно, але чому ж між ними існує боротьба? Чи тому, що у передвічному відбулися їхні зчеплення і зараз хочуть відірватися одне від одного і жити самостійно у своїх планах. Але з іншого боку дух не може жити без матерії, як і матерія без духу, з третього боку виникає питання, чи існує матерія? І те, що ми називаємо матерією просто духовні рухи, а може бути і так, що усе те, що називаємо духом — рух матерії. Але так чи інакше чи буде затверджене те чи інше неважливо цього разу, важливо визначення життя, — з’являється третій початок який визначає що є життя, і від того визначення і залежить у що обернуться матерія як дух чи дух як матерія, в одному випадку прийнято, що життя справжнє лише у дусі, в іншому істина у матерії, таким чином виникли два рухи життя духовного і матеріального, відповідно передбачуваного зчеплення двох початків не було, бо був один початок, який розглядався через два плани. Який же це один початок? Я обходжу два останні та ставлю початком збудження. Чи існує у ньому дух або матерія? За моїми припущеннями матерії не існує, бо під матерією розумію частку неподільну, що за моїм висновком у всесвіті не існує, відповідно під матерією спільножиття розуміє відомі щільності, але щільність є неподільне, відповідно не може бути матерією, теж і у духовному спільножиття розуміє особливий стан, що керує релігійним рухом. Духовність діє у Бозі, але з іншого боку духовне і дух становлять різницю; дух може бути всюди в Божому і в небожому, говоримо потрібно підняти дух армії, підняття духу дає результати взяття фортеці, знищення корпусу людей, якщо ж піднімуть духовний стан, то армія піде з полів у храми. Отже дух і матерія — початки які спільножиття застосовує до своїх суджень, реалізовуючи їх — чисте предметне технічне споживання, початки такі що помилково розділяються та невірно розуміються. Прийнявши щільність за матерію, починаємо будівництво світогляду, як чогось реального справжнього, так що тому як зрозуміємо основу, таким і буде реалізм чи дійсність, тому який фундамент, така і будівля. Людина можна сказати, що не вибудувала ані жодної споруди, бо світогляди, які існують суперечки між собою, це тільки судження про невідоме, може бути не існуюче. Будівлі ще немає, і я не впевнений чи буде вона коли-небудь; не буде її тому, що людина прагне побудувати усе не фундаменті, на законі, сенсі, логіці, практичності, тобто на тому, чого не існує в основах ним виведених. Так наприклад приймаючи за основу існування матерію вона буде будувати матеріальний світ, як дійсність, встановивши духовне буде будувати духовне. Але ж обидва докази перебувають у суперечливому, відповідно реальність буття перебуває у тих що сперечаються: у однієї людини — духовна, у іншої матеріальна — звідси у людини в її спільному житті існує дві реальності світу, або життя, але може бути і довше. Отже одна людина будує життя чи споруду на матеріальному законі або реальності, інша на духовному і обидві бачать, але бачить матеріаліст, те що людина з духовним реалізмом будує споруду без міцного фундаменту, навіть зовсім не вірить, що існує фундамент; інший теж бачить у матеріаліста, в результаті об’єктивної реальності для них не існує, у кожного своя суб’єктивна. Суперечка людців йде, а будівлі немає як нема, обидві хочуть довести предметну основу як єдину міцність, а в дійсності обидві лишаються у безпредметному.