Бог не трудився, він тільки творив, таким творцем зробила його людська думка в уявленні своєму. У шість днів або через шість раз “Так буде” здійснив творення світу. Необережність людини обрушила гнів Божий на нього, за що творець прокляв його працею, народженням, потом і кров’ю (спільножиття). Але чи дійсно людини зогрішила і чи міг Бог її покарати? Цього не могло статися, бо Бог створивши світ пішов у вічний спокій, увійшов у сьомий день у царство своє що не мислить, відповідно, він вже не міг знати, що сталося з його творчістю, не дивлячись на те, що він всезнаючим має бути, але може бути він і знав, що станеться з Адамом, але може бути це так треба. У всякому разі увійшовши у сьомий день, увійшов у повний спокій, бо побудував у досконалості світ. Необхідність увійти у відпочинок Бога, обов’язкова умова, бо якщо Бог не пішов би у спокій, то вимушений був би безкінечно будувати, а оскільки творити далі, значить не бути досконалим. Бог не міг довше творити, бо побудував досконалість, вище якої немає. Створивши світ він пішов у стан “недумання”, бо в ніщо спокою. Чи вигнав людину Господь з раю чи ні, але я більше схиляюся до того, що він бачачи досконалості, в уявленні своєму, знайшов їх недосконалими і почав знову творити за образом і подобою Бога. Може бути ця причина як непосильна робота і стала його прокляттям у праці, теж мозолів і крові. Також по наївності встановив собі шість днів праці, в які і думає побудувати новий світ, як рай благ, а у сьомому бути у вічному відпочинку як Бог, але насправді виявилося інакше, тиждень за тижнем йдуть, а кожен день уявного відпочинку тільки більше виявляє недосконалостей, і з понеділка знову починається робота по досконалостям. Сьомий день для Бога був відпочинком, а для людини тільки вишкою, з якою помітні завжди її помилки і в цьому різниця між ними.
