Унікальна виставка одного з найвизначніших художників академічної школи кінця XIX – початку XX cтоліття Вільгельма Олександровича Котарбінського (1849-1921), організована Київським національним музеєм російського мистецтва, ознаменувала повернення до українського глядача творчого доробку цього майстра. Пам’ятки живопису та графіки з фондів Київського національного музею російського мистецтва, Сумського обласного художнього музею ім. Н.Онацького, Музею історії міста Києва та приватних колекцій Києва вперше представлені в такому значному обсязі.
Величезний мистецький спадок майстра існує в просторі декількох художніх тенденцій та напрямів: академізму, символізму, модерну. Проте тривалий час творчість митця залишалася ніби на “периферії” інтересів мистецтвознавства – остання персональна виставка Котарбінського відбулась у Києві в 1907-у році. Частково це обумовлено містико-фантастичним змістом творів художника, котрі стали першими проявами символізму в його декадентському вияві, що вже не вписувалось у загальні тенденції мистецтва нового – XX століття. Але час та історія кожному з художників відводить належне місце. Тому сьогодні є всі підстави розглядати здобуток Вільгельма Котарбінського як такий, що залишився в історії світового мистецтва та відіграв значну роль в європеїзації вітчизняної культури.
Розквіт творчої діяльності Вільгельма Котарбінського припадає на кінець XIX століття – добу ствердження мистецьких новацій. Оновлення торкнулось і російського академізму, що зародився в Петербурзькій академії мистецтв на початку XIX століття. Близько середини століття, коли настанови класицизму, на який завжди орієнтувалась Академія, переплітаються з елементами романтизму і реалізму, академізм формується в самостійний напрям мистецтва. Використання різних стилістичних прийомів, певний художній “універсалізм” стають загальними принципами академічного напряму. Свого найбільшого втілення академічний “універсалізм” набуває у другій половині XIX століття, коли зближується з новітніми мистецькими напрямами, переймаючи все більше ознак символізму й модерну.
Вільгельм Котарбінський – Бій кентаврів з лапіфами
Вільгельм Котарбінський народився у 1849-у році в містечку Неборув (нині Польща) у шляхетній польській родині. Початкову художню освіту здобув у рисувальному класі Варшавського товариства образотворчих мистецтв, де навчався у 1867 – 1871 роках під керівництвом Р.Гадзевича. Не зважаючи на опір батька, за розумінням якого “не шляхетське діло писати вивіски, красити підлогу та паркани”, дев’ятнадцятирічний юнак остаточно вирішує стати художником. В 1871-у році, частково на гроші дядька та невеличку суму, виділену товариством, Котарбінський їде до “вічного міста” – Рима. Там власним коштом навчається в Академії рисунка Святого Луки та у відомого художника Подести. Митець працює так завзято, що ледь не помирає від виснаження і тифу. Врятували його художники – брати Павло та Олександр Свєдомські. У Римі й розпочалася нерозривна “дружба трьох”, що мала своє продовження вже у Києві під час спільної роботи у Володимирському соборі. В 1887-у році Вільгельма Котарбінського разом з іншими уславленими художниками М.В.Нестеровим, В.М.Васнєцовим, братами П.О. та О.О.Свєдомськими, М.О.Врубелем, запросили до Києва для участі у розписах Володимирського собору. Відтоді все життя Котарбінського буде пов’язане з містом над Дніпром. Повністю віддавшись мистецькій діяльності, він довгі роки живе у двох невеликих кімнатах у готелі “Прага” по вулиці Володимирській. Роботи у Володимирському соборі, попри різні оцінки сучасників, висунули ім’я Котарбінського у ряд найвідоміших художників Російської імперії. Його нагородили орденом Станіслава 2-го ступеня, у 1893-у він заснував Товариство київських художників, а в 1905-у здобув звання академіка Петербурзької академії мистецтв. Різнобічний талант митця знайшов своє втілення не лише в оздобленні Володимирського собору. “Універсалізм” Котарбінського, якому, за словами сучасників, був притаманний “дух красивості”, проявився також в історичному, пейзажному, портретному, релігійному жанрах, декоративних панно, виконаних для будинків заможних киян.
Виставка дає можливість побачити різноманітні за жанрами, темами, технікою, стилістикою твори майстра. Передусім слід відзначити бездоганні за професійною майстерністю виконання живописні полотна та графічні аркуші з колекції Київського національного музею російського мистецтва, серед яких є справжні перлини. В основному це твори, присвячені античній та релігійній тематиці. У картині “Біля жертовника” зображений ідилічний епізод з життя Стародавнього Риму. Художник відтворює образ сповненої елегійним настроєм чарівної молодої римлянки, яка сидить у сутінках біля жертовника. Мотив вечірнього краєвиду, фрагменти архітектури, декілька кипарисів, квіти – доволі звичний візуальний ряд живопису академізму. Втім, у Котарбінського природа не є відчуженою, чуттєво холодною. Навпаки, вона утворює нерозривну єдність краси зовнішньої та духовної, підсилює відчуття споглядання і тиші. Інші твори з колекції музею також витримані у дусі історизму, властивого академізму кінця XIX століття. Зокрема, віртуозно написана “Пісня ранку” з ефектами театральної мізансцени, де інтерпретовано сюжет із давньоримського життя, а також виконані за міфологічною тематикою полотна “Бій кентаврів з лапіфами” і “Сатир”. Подібні твори вирізнялися динамічним живописом, рельєфним мазком, широким діапазоном колориту: від барвистого до сутінкового, що свідчило про новації усередині самого академізму. Полотна мали великий успіх, охоче купувались київськими багатіями та поціновувачами мистецтва, наприклад, відомими українськими меценатами Терещенками та Ханенками. Деякі з творів, представлених на виставці, свого часу були придбані цими колекціонерами безпосередньо в майстерні художника або з його персональних виставок. Саме від Терещенка і Ханенків Котарбінський одержав пропозиції прикрасити їх приватні особняки живописом. Для будинку М.А.Терещенка на Бібіковському бульварі (нині Національний музей Т.Г.Шевченка) художник створив ряд декоративних панно, а для помешкання Б.І. та В.М.Ханенків по вулиці Олексіївській (нині Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків) написав 13 панно, два з котрих – ефектні, характерного живопису à la grec – “Жінка з голубами” та “Жінка з глеком”, презентовані в музейних залах.
Вільгельм Котарбінський – Дівчина серед мальв (Фея квітів)
Проте особливо дружні стосунки склалися у Котарбінського не з київською знаттю, а з людьми духовно йому близькими, окреме місце серед яких посіла родина Прахових. Адріан Вікторович Прахов, відомий професор, мистецтвознавець, археолог, керував реставраційними роботами у стародавніх київських храмах та оформленням Володимирського собору, остаточно збудованого в 1889-у році. Київська квартира професора, у будинкупо вулиці Володимирській, стала осередком художнього життя міста, де зустрічались видатні діячі російської культури: І.М.Крамськой, І.І.Шишкін, В.О.Серов, В.І.Суріков, К.О.Коровін, І.Ю.Рєпін, М.В.Нестеров, В.М.Васнецов, М.О.Врубель. Можливо, у Прахових Котарбінський познайомився з Врубелем. Чи продовжувалося співробітництво Котарбінського і Врубеля за межами Володимирського собору, де вони працювали разом з іншими художниками, сказати важко, проте невловиму близькість образності деяких творів і стилістичних прийомів, безперечно, можна спостерігати. Між іншим, це стосується картин Котарбінського та Врубеля на сюжет “Моління про чашу”. Обидві нині зберігаються у Київському національному музеї російського мистецтва. Однак при зовнішній схожості двох образів Христа, вони надто відрізняються за внутрішньою сутністю. Христос Врубеля перебуває у стані напруженого переживання, він усвідомлює свою відповідальність за подальшу долю людства. Зовсім інакше розуміє образ Спасителя Котарбінський. Тут домінує типова для митця ідея ірреального світу, в якому людина почувається беззахисною і приреченою на загибель. Самотня, огорнута місячним холодним сяйвом, сповнена сумнівів постать Христа є лише частиною простору – зоряного неба, дерев і квітів. Котарбінського завжди цікавили явища на межі дійсного і фантазійного, що ніби народжуються уві сні, матеріалізуючись із місячного світла чи туману. Туман, котрий перетворюється в поетичний образ або страхітливе видовище, – одна з улюблених тем живописця. Так з’являється картина “Жертва Нілу”, де у містичній формі трактовано історію переслідування християн у Стародавньому Єгипті. В картині туман є водночас прекрасним і жахливим видінням, яке породжує образ-примару, посилює контраст дійсного, містичного і фантазійного. Ранковий туман встає над Нілом, огортаючи місто на березі річки та саму річку, по якій пливе увитий квітами хрест, із розп’ятою на ньому прекрасною молодою жінкою у білому. Ця картина є ще одним свідченням того, що людина у своєму повсякденному житті мало цікавила художника. Мабуть тому, чи не єдиним прикладом портретного жанру, зверненням до реального, життєвого образу є зображення Е.Л.Прахової (1900-і, приватна колекція). Емілія Львівна Прахова, дружина А.В.Прахова, поєднувала в собі високу освіченість, витончений смак і талант справжньої господині дому. Вона відмовилась від власної кар’єри заради справи чоловіка та виховання дітей. Неодноразово зображував Емілію Львівну Врубель у своїх акварелях, більшість з яких тепер зберігається в Київському національному музеї російського мистецтва. Емілія Львівна стала прототипом образу ікони Богоматері, створеної Врубелем для Кирилівської церкви. Доволі відомий портрет Прахової 1879-о року пензля І.Ю.Рєпіна. Не зміг уникнути привабливої сили темно-волошкових очей цієї жінки і Вільгельм Котарбінський. На полотні створено образ немолодої, вишуканої дами з дещо сумним, стомленим обличчям. Її минулу красу підкреслює букет троянд із пелюстками, що облітають, а пишна перлинно-біла шовкова мереживна сукня, з живописними зборами, утворює дивовижний візерунок, що нагадує опадання листя. Побудова композиції та розміщення живописних мас на великий площині картини свідчать про неабиякий талант Котарбінського-монументаліста. Син Прахових, Микола Адріанович, у своїх книзі “Сторінки минулого” згадував про те, як у домі його батьків, за обіднім столом чи у дружніх бесідах, народжувались творчі задуми Котарбінського. Іноді, захопившись бесідою, він малював на самій скатертині, робив сотні малюнків на аркушах та картоні, не надаючи їм серйозного значення, вважав цю справу “забавою, утіхою для себе”. Але якось професор Прахов звернув увагу на рисунки і був вражений їх оригінальною свіжістю, досконалістю графічних технік, віртуозною точністю лінії та штриха. Він одразу зрозумів усю значимість, естетичну самоцінність аркушів, оцінив їх як абсолютно окремий вид художньої діяльності Котарбінського. Графічні твори були показані на пересувній виставці й викликали фурор, тільки про них і мовили; сучасники навіть вважали, що саме ці картони та аркуші залишать ім’я Котарбінського в історії мистецтва. Акварелі та сепії набули такої популярності, що дуже часто їх відтворювали на художніх листівках. Завдяки останнім, нині ми маємо уяву про деякі твори майстра, багато з яких, на жаль, не збереглися.
Справді, графіка майстра завжди мала великий успіх і на виставці їй відведено особливе місце. Кожен з блискучих витворів графічного мистецтва вражає по-своєму – один оригінальною, витонченою красою, інший – трагічною символікою, якої особливо багато в рисунках художника.
Київ, Київський національний музей російського мистецтва, 2010. 39 сторінок.
ВІЛЬГЕЛЬМ КОТАРБІНСЬКИЙ: КАТАЛОГ ВИСТАВКИ
Не залишить байдужими глядачів великоформатна бездоганна акварель з колекції Київського національного музею російського мистецтва “Стрільба з лука” (1895), в котрій ясно простежуються новітні пленерні тенденції в мистецтві академізму кінця XIX століття, а сепія “Терновий вінець” за часів Котарбінського користувалась великою популярністю і друкувалась на відомих київських листівках. Серед графічних творів, показаних на виставці, чи не найбільшу увагу привертають роботи з приватної колекції, що раніше належали родині Прахових, в основному пов’язані з розписами Володимирського собору, де Котарбінський разом з Павлом та Олександром Свєдомськими виконав 18 композицій, 84 окремі постаті та частину орнаментів. Грандіозному задуму передувала напружена творча робота, наполегливі пошуки побудови композицій, образної виразності монументальних розписів, витонченості орнаментального живопису. Все це знайшло своє втілення у прекрасних рисунках: “Бог-Творець”, “Серафим”, “Голова ченця”, “В’юнок” та інших. Поруч можна побачити сепії з Сумського обласного художнього музею, котрі походять із колишнього зібрання відомого колекціонера О.Гансена, який жив у Києві та Сумах. У цих творах простежується глибоке розуміння художником сучасності, передчуття наближення трагедій XX сторіччя – першої світової війни, кривавих революцій. Проявилося таке бачення світу у містичних роботах, де головними стають теми битви ангелів, смерті та її очікування, видіння замогильного життя: “Біля могили”, “Смерч. Ангел з піднятим мечем”, “Битва в повітрі. Орел”, “До зірок. Поцілунок ангела”. До цього ж циклу можна віднести сепії з Музею історії міста Києва: “Розмова” і “Розп’яття”.
