МИХАЙЛО БЕРКОС
1861–1919
Михайло Беркос
Беркос — одесит за місцем народження, на відміну від Сергія Васильківського, Михайла Ткаченка та Петра Левченка, які виросли та навчалися в Харкові, закінчив Одеську малювальну школу Як пишуть дослідники, чарівність одеської художньої школи полягала в її внутрішній витонченості і “аркадійському” настрої.
Мабуть, звідси витоки того особливого розуміння Беркосом природи як “земного раю”, де високу, європейського рівня, живописну культуру творів органічно поєднано з демократизмом світовідчуття, що природно містить у собі елементи народного розуміння краси природи. Ця тема близька також і до поширеного в мистецтві порубіжного часу замилування садибною культурою, що Беркос, сам власник садиби, також не міг обійти у своїй творчості.
Характерна риса українського пейзажу — його олюдненість, обжитість, камерність варіюється Беркосом в його улюблених мотивах — сільські вулиці з білими хатками, квітучі поля і сади. Небо займає у них небагато місця, переважає зображення землі, більш щільної і матеріальної, різноманітної за характеристиками її складових мас: окутані світлоповітряним простором дерева, власне земля — зелена, соковита, маси буйного цвітіння полів “розбиті” мазочками. Архітектурні мотиви в роботах М. Беркоса завжди органічно вписано в природне оточення. У просторово-панорамних пейзажах “Льон цвіте” (1893), “Вулиця в Умані” (1895), майстер піднімається до значного художнього узагальнення.
У своїх роботах Михайло Беркос втілив ще одну особливість саме українського варіанту імпресіонізму — послідовний розвиток його в межах пленерної концепції. Особливістю зрілих робіт художника стають соковитість кольору, живописність, м’якість і пластика, так притаманні українському мистецтву. Така ж композиція його творів — вигадливо-вільна, де тонко інтерпретовано своєрідну “неправильність”, кривизну округлих ліній.
Слідуючи імпресіоністичному принципу, що “в картині повинні бути сліди того, як вона зроблена”, майстер використовує круглястий “крапковий щільний мазок, що створює мерехтливу, “дихаючу” поверхню, працює і мастихіном, і тонкими пензлями. Залежно від образних завдань варіюється і композиційний прийом: камерність, інтимність підкреслено майже інтер’єрною замкнутістю, в просторово- панорамних роботах далі проглядаються вільно.
Роботи Беркоса сповнено відчуттям оптимізму і життєствердження, радості спілкування з природою і вдячності за щедрість її фарб, цвітіння, оновлення.
Книги про Михайла Беркоса:
- Каталог выставки картин С.И.Васильковского и М.А.Беркоса. Харьков, 1906.
- М. А. Беркос. С. М. Ткаченко. П. О. Левченко. Живопис, графіка. Каталог. Харків, 1991.
- Харківська пейзажна школа: остання чверть XIX-початок XX століття. Київ, Родовід, 2009.
- М. А. Беркос. Живопис. Графіка. До 150-річчя від дня народження. Каталог. Харків, НТМТ, 2011.