ФЕДІР ГЛУЩУК
1925–2009
Федір Глущук
Федір Глущук — плакатист за покликанням. В його доробку є книжкова й станкова графіка, він пробував свої сили і в монументальному мистецтві, створивши 1967 року, разом з В. Задорожним та В. Перевальським, вітраж для Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, присвячений великому Кобзареві. Та саме в плакаті найповніше розкрилися самобутній хист і зріла майстерність художника.
Глущук народився в селі Старостинцях на Вінниччині, в сім’ї хлібороба, і змалку пройшов школу виховання працею. Робив у полі, теслярем у ремонтній бригаді, був обліковцем, завідував сільським клубом.
Провчившись півроку у Львівському поліграфічному технікумі, Глущук вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Тут, на факультеті прикладної графіки, він навчався рисунку у В. Манастирського, акварельного живопису — у Р. Сельського, композиції — у С. Гебус-Баранецької та О. Шатківського. 1951 року факультет було закрито, а студентів переведено до Київського та Харківського художніх інститутів. Глущукові випало вчитись у Харкові. Тут його вчителями були В. Сизиков та О. Селезньов.
1954 року, переїхавши до Києва, Глущук виконав твір “Люби справу — майстром будеш”, який незабаром був відзначений другою премією республіканського конкурсу на кращий політичний плакат. Федір Глущук шукає національної своєрідності в характері, в типажі своїх героїв, у звучності кольору, який з початку 1960-х років у багатьох творах художника стає одним з найсильніших засобів виразності, набуваючи глибокої змістовності та великої емоціональності. Щодо цього характерні три його плакати 1960 року: “Розпочалися жнива — закачуй рукава”, “По ланах широкополих поведем ми кораблі” та “У нас є правило одно: друзів — за стіл, ворогів — на дно”, які приваблюють гострою характерністю образів та дзвінкістю барв. Людина була й залишається єдиним героєм творчості Глущука. Саме через образ людини, її обличчя, її постать, завжди виразні, сповнені живого чуття, розкриває й доносить він до глядача актуальні ідеї сучасності. Прагнучи узагальнення, монументалізації образу, Глущук відповідним чином добирає художні засоби. Ми зустрічаємо в нього і прямий відгук фрескового живопису (“Шана матерям героїв-воїнів”, 1974), інтерпретовану графікою скульптуру (“30-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників”). Та нерідко він домагається монументальності суто графічними засобами. Прикладами цього є плакат “Тарас Шевченко” (1960), в якому майстерно застосовано “валлотонівський” ефект контрастного зіставлення великих площин чорного й білого.
Плакати Федіра Глущука, як правило, афористичні. Їх сюжет, ретельній розробці якого художник надає великої уваги, простий, але завжди місткий. Важливу роль відіграють у ньому точно дібрані промовисті деталі. Глущук — майстер самобутній, оригінальний, несхожий на інших. Його внесок у мистецтво українського плаката вагомий.
Книги про Федора Глущука:
Книги з ілюстраціями Федора Глущука:
- А. Головко. Пилипко. Оповідання. Київ, Веселка, 1958.
- М. Шолохов. Мишко. Оповідання. Київ, Веселка, 1958.
- В. Кучер. Червоний вогонь. Оповідання. Київ, Веселка, 1959.
- Д. Окийченко. Перші кроки Миколки Підберезного. Повість. Київ, Веселка, 1960.
- Михайло Шолохов. Мишко. Оповідання. Київ, Веселка, 1975.