ОЛЕКСА ШАТКІВСЬКИЙ
1908–1979
Олекса Шатківський
Олекса Сміх-Шатківський у 1931-1939 роках навчався у Варшавській академії красних мистецтв. Його вчителями були Скочиляс, П. Прушковський, Л. Вилучковський. Був членом групи “Спокій”. 1939 року повернувся з Варшави до Почаєва, де вчителював та продовжував художню практику. Після закінчення війни працював у Тернопільському драматичному театрі. Від 1946 року жив у Львові, викладав в Інституті прикладного та декоративного мистецтва, Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова та училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша. Наприкінці 1950-х років у малярській манері майстра відбулися суттєві зміни, він створив неперевершені за силою образності зразки живописних та графічних творів. Поряд із основними темами — ліричний пейзаж, натюрморти (переважно квіти) — він звертався до зображення портретів класики української культури, великих постатей української історії, народних звичаїв.
Велика і розмаїта творча спадщина митця належить до провідних у розвитку національного мистецтва другої половини XX сторіччя. Упродовж цілого свого творчого життя Шатківський бачив себе у мистецтві без фіксованого розмежування між практикою маляра і графіка. У цьому сенсі його творчий доробок не є винятковим прикладом в історії українського мистецтва, але наочно ілюструє рідкісну цілісність авторської світоглядно-естетичної позиції – в ширшому розумінні слова, й однаковою мірою стосовно обидвох частин його мистецької спадщини – малярства і графіки, які нині вже належать до класичних надбань української культури XX століття.
Визначальною ознакою цієї позиції можна вважати усвідомлювану О. Шатківським і принципову для нього закоріненість у пластах землі, природи, народного побуту й історії рідного Почаєва навіть тоді, коли він навчався у Варшаві (1931-1938) чи майже половину життя мешкав і творив у Львові (1946-1979) – це по-перше; по-друге, і це вже стосується не так тематики, як образного трактування його творів, – домінування особливо характерної для нього лірико-поетичної тональности мистецької мови, незалежно від жанрових ознак тієї чи іншої роботи. Остання риса – особливо прикметна, оскільки саме така властивість виразно прочитується у багатстві духовної спадщини українського народу і є чи не домінантною в структурі його національно-естетичного ідеалу.
Сам Олекса Якович вважав, що маляр у процесі професійних студій обов’язково мусить освоїти станкову графіку. У подальшому, після років навчання, Шатківський власним прикладом переконливо продемонстрував слушність цього постулату, тим паче, що з часом він виробив такі прикмети технічного виконання своїх малярських і графічних творів, які не лише дозволяють впізнати манеру їх автора, але й у багатьох випадках надають їм невловимої образної подібности.
