Become a Patron!

Текст художника Дмитра Нагурного (19462019) про його картини “Архангел, який залишає місто”, “Місто в зоні”, “Титул DN”, “Вихід з кола”, “Осінь-блюз”. 

Художнє явище потребує визначення і класифікації. Київські мистецтвознавці визначають мою творчість наступним чином: Дмитро Горбачов називає мене просто і ясно полістиліст. І дійсно, мій стилістичний діапазон від академічної до абстрактних систем. Ольга Петрова називає мене неофутуристом. Вона пише: “Д.Нагурний має потужну ін’єкцію футуризму як стилю. Саме тому він вільно перекроює та зашифровує об’єктивне явище, з футуристичним захопленням творить нову реальність”. Ось таку “нову реальність” я пропоную проаналізувати. Природно, такий авторський аналіз може нести вельми суб’єктивний характер.

Архангел, який залишає місто 

Ідея написання такої картини виникла у похмурий період київського життя кінця 1980-хпочатку 1990-х років. Загальний занепад соціально-економічний, обвал усіх сфер життя. Мій улюблений Київ являв сумний образ. Вулиці спорожніли ані людей, ані машин. Порожні магазини, вечорами місто занурене в темряву вулиці не освітлювалися. Радянський Союз ще за інерцією існував, а нове життя проростало дуже боязко. Постчорнобильські депресія і реальна радіація отруїли всю Україну націю в п’ятдесят мільйонів чоловік. Усе це я переживав дуже гостро і болісно, ​​що, як не дивно, неймовірно збуджувало мою творчу енергію.

Архангел, який залишає місто. 1992 рік. Полотно, олія. 120 х 160 см.

Архангел Михайло з десятого століття є покровителем Києва і киян. І ось я, щоб підкреслити гостроту кризи, помолився за гріхи свої, і відправив Архангела як мінімум у відрядження. Композиція будується на динамічних діагональних векторах. Перетинаючись на умовній лінії горизонту у вигляді літери “X”, ці діагоналі створюють композиційну рівновагу. Свідомо перевантажена ліва частина картини з напівзруйнованим будинком і великим голим деревом, врівноважується великою площею світлого неба, і особливо Архангелом, що відлітає, праворуч зверху. Вся архітектура в картині “завалена” ліворуч. Це мій давній, вдало знайдений прийом, що надає композиції внутрішньої динаміки. Я давно визначив якщо в композиції є геометрична горизонталь, то на неї можна спокійно “вішати” будь-які конфігурації. Мої похилі композиції продовжують лінії космічних маятників, тільки в земному вимірі. 

Створення процес абсолютно суб’єктивний, у ньому психологічний стан автора є вирішальним фактором. Звідси і манера письма, і вибір аксесуарів. Перед нами картина повного занепаду.  Дах старої будівлі чи то обвалилася, чи то демонтований, віконні рами відсутні, на передньому плані брудний двір і темні калюжі. Старі чавунні ворота, покручені від часу. Передчуваючи, з якою любов’ю я буду писати цей двоповерховий будиночок (в минулому маєток дворянина середньої руки), зробив рельєфну фактуру під нього і архітектуру другого плану. Для фактури використовував суміш білил і умбри натуральної Ленінградської, як що найшвидше сохне у всій олійній палітрі. Густину суміші варіював там, де клав фактуру мастихіном, без розчинника, де працював щетинним пензлем, додавав до суміші трохи пінена. Після висихання покрив фактуру шаром білил, розведених трійником (одна частина лляної олії, одна частина дамарного лаку, дві частини пінена) для подальшого письма лесируванням. Так само зробив майже барельєфну підкладку під Архангела, що відлітає. Будівля у мене вийшла досить дивна, позбавлене будь-якої архітектурної логіки, зате “в образі”. У згущеному темно-синьому серпанку пливуть київські будівлі другого плану. На передньому плані, прямо з бруду, випливає палітра, але спрямована так, щоб підтримати лінію руху Архангела. Палітра і телефон давно забутого зразка є комунікативними інтегралами композиції. Архітектура другого плану написана в підкреслено урбаністичному стилі, зі спрощеними елементами українського бароко. Не дивлячись на всю негативну ауру, у якій створювалася картина, вона вийшла аж ніяк не похмурою, а пронизаною гіркою печаллю і хоч і боязкою, але надією.

Місто в зоні

Місто в зоні. 1990 рік. Полотно, олія. 140 х 120 см.

Тепер перемістимося до діаметрально протилежної зони мого полістилізму, формальної. Тут ніяк не обійтися без важкої теми Чорнобиля. Вибух не четвертому блоці ЧАЕС гірким відлунням відгукнувся моїм персональним творчим вибухом. Я там був, по гарячих у прямому сенсі слідах і ВСЕ бачив. Крім променів радіації. Але як зобразити радіацію? Як трансформувати щось невидиме, але суттєве, у візуально-пластичну форму? Перед написанням картини я подумки бачив якусь кубо-урбаністичну структуру, пронизану променями радіації. Працюючи над олівцевим фор-ескізом, я з’ясував для себе дві речі. Перша тонко заточений грифель олівця, моделюючи тони і півтони променів радіації, вивів мене на рішення технічної задачі уже у матеріалі (тобто в олії). Друга не заглиблюватися у драматизм теми, але вирішити декоративне завдання, багато орнаментоване ритмами: такий собі джаз мінімальними засобами. Справа рушила. “Промені радіації” писав щетинними плоскими пензлями з розтяжками барвистого шару від темного до світлого, користуючись розчинником, з переважанням лляної олії для створення ідеального кольорово-тонального переходу від світлого до темного у моделюванні променів і смуг, які покривали усі площини (даху і стіни) будинків. Фрагменти картини перед малюванням ретельно обліплював паперовим скотчем і легко, з задоволенням писав промені і смуги. Готове, стандартне ґрунтоване полотно дає сильне вбирання барвистого шару, тому я пофарбував його двічі тонким шаром білила для створення матової поверхні, щоб пензель не ковзав у процесі роботи.

Група будівель у “Місті в зоні” побудована із застосуванням принципу “зворотної перспективи”, яким часто користуюся у своїх композиціях. Павло Флоренський зазначав насамперед духовну суть зворотної перспективи, що бере свій початок у візантійських канонах. Але зворотна перспектива прекрасно вирішує завдання монументальні і декоративні, не тільки на фресках, а й у станковому живописі.

Титул DN

Титул DN. 1995 рік. Полотно, олія. 120 х 105 см.

Я вже давно підбирався до теми “чистої” картини, де може бути тільки структура, фактура, колір, і категорично — жодного сюжету і літератури. Образ має виникати від безпосереднього візуального контакту з картиною, яка називається “Титул DN”. Композиція дуже проста. У центрі чорний прямокутник, оточений різнокольоровими райдужними рамками. Очевидно, в епоху постмодернізму, обійтися без культурних рефлексій досить складно. І якщо у даному випадку виникає питання про першоджерела, а саме Казимир Малевич і Віктор Вазарелі, то відповім: мене це питання анітрохи не бентежило. Я й назвав картину своїм ім’ям: DN абревіатура Дмитра Нагурного. Усе це цілком природний розвиток культурних традицій. Як природний відбір і еволюція.

Під Чорний Прямокутник у центрі я заклав потужний фундамент. Кілька шарів акрилової моделюючої пасти, а зверху ще кілька шарів умбри натуральної, причому кожен шар повністю просихав. Фарбу наносив мастихіном. Багатошаровість фактури забезпечує багаторічну якість барвистого шару, без тріщин і кракелюра. Поки висихали шари підкладки під чорний центр, я писав райдужні смуги, рухаючись від центру до країв. Ці розтяжки писав щетинними пензлями, до того ж двічі, домагаючись ідеального, на мій погляд, ефекту переходу кольору і тону, від світлого до темного. До цієї ж серії картин належить і “Вихід з кола”. 

Вихід з кола. 1996 рік. Полотно, олія. 160 х 120 см.

Осінь-блюз

Сильний порив вітру зриває яскраво-червоний плащ з білявки, довге волосся хаотичне сплутане вітром. Бульваром несуться автомобілі і жовте листя. Красиво, чи не так? Тепер спробуємо написати цю картину. Сюжет простий і зрозумілий. Композиція вирішена розвитком активного центру, де головні складові фігура дівчини, група дерев і кольорово-повітряні смуги, слідом мчаться авто створюють кістяк композиції у вигляді хреста. “Залізна” композиція, де всі частини врівноважені. Чи може таке стабільне компонування сприяти динамізму заявленої теми, де головною подією є сильний осінній вітер? Цей вітер вже може працювати як психологічна горизонталь. У картині горизонтальність підкреслена неодноразово. Це й безперервна маса будівель на задньому плані, і безперервні світлі та темні смуги “інверсії” руху автомобілів, це і зелений газон і особливо край тротуару.

Осінь-блюз. 1995 рік. Полотно, акрил. 100 х 130 см.

Головне ж в розкритті теми динамізму розібратися в сумі складних різновекторних рухів у самому центрі картини. Центральна група дерев і архітектура заднього плану завалені праворуч, але рух фігури дівчини йде по діагоналі ліворуч. Дуже важливу образну роль відіграють крона, стовбури і гілки дерев. Вони вирішені ніби-то у вітражній манері, де основою вітража є переплетені гілки дерев. Я прагнув домогтися напруженого звучання усіх компонентів картини від характеру написання плаща дівчата. Я сподівався, що мені в цьому допоможуть підготовчі роботи. Уся картина представляла собою барельєф, виконаний білою акриловою формуючою пастою. Особливо я виділив рельєфом плащ дівчини, заплутане волосся, гілки та листя дерев, а також смуги руху машин. Малюнок робив круглим пензлем (№6-10) з жорсткої штучної щетини. Після чого почалася виснажлива робота нанесення рельєфу фактури білим по білому. Звичайно, роблячи такий рельєф, я обмежував свої можливості інтерпретації в процесі живопису, але, здається, вирішив всі питання ще у фор-ескізі. Крім того, багатий досвід роботи монументаліста навчив мене враховувати можливі ускладнення, а такий матеріал як акрил дозволяє швидко переписати, якщо вже так хочеться.

Багато проблем мені довелося вирішувати у процесі написання червоного плаща дівчини. Адже цей плащ не просто драпірування, а інтегрально-знаковий елемент усієї композиції, жива структура, розчинена з вітром в єдине ціле. Але тут вже кожен “вирулює” як може. Це трансцендентальне творення образів.

Дмитро Нагурний, Київ, серпень 2003 року

Дмитро Нагурний

Translate »
Become a Patron!