БОГ ЗНА - АЛЬБОМ УКРАЇНСЬКОГО НАЇВУ


Придбати зараз

З початку XX століття в Ук­раїні відбуваються процеси формування різноманітних художніх напрямів в образотвор­чому мистецтві й активного спів­робітництва провідних художників-авангардистів з народними майстрами, їх зверненням до символічної мови народної твор­чості. Ці взаємовпливи призвели до глибоких структурних видо­змін, пов’язаних із народженням цілого напряму українського мо­дерну, авангарду.

Формуючи український варіант модерну, митці звертаються до часів героїчної епохи Гетьманщини XVII-XVIII ст., доби розквіту бароко. Саме цей яскраво вира­жений національний стиль стає об’єктом стилізації й естетичних рефлексій. Формування стилю з ретроспективною орієнтацією до героїчного минулого надає йому не лише змістову паралель, став­ши своєрідним історіософським двійником, парафразом, але й по­силює ідеологічну спрямованість, працює на формування “україн­ської ідеї”, співпадає з соціально-політичними і культурними проце­сами за відродження і становлен­ня національної культури.

За прикладом Мориссівських майстерень в Англії, в Росії утво­рюються осередки в Талашкіно, Абрамцево, працюють В. Васнецов, М. Врубель, К. Коровін, С. Малютін, В. Полєнов. У руслі цього напряму в Україні зусиллями творчої інтелігенції, меценатів створюється розгалужена мережа майстерень, в яких генеруються і реально втілюються новітні ідеї. Майстерні в Скопцях та у Вербівці були тими центрами, де викрис­талізовувались нові ідеї синтетич­ного мистецтва, а згодом — суп­рематизму. Звертаючись до мі­фологічних основ народного мис­тецтва, в Росії митці намагалися воскресити його національні фор­ми і відновити перервану культур­ну традицію. В Україні співдруж­ність художників-авангардистів і народних митців вийшла на нові обрії і якісно новий рівень. Чутли­вість до магістральних стильових напрямів у поєднанні зі свідомим намаганням вписати себе в зага­льноєвропейський контекст при­звели до включення у сучасність народного мистецтва, інтеграції його у світовому контексті. Увага авангардистів до народної селян­ської творчості була програмною і сприяла інтенсивнішому оновлен­ню пластичної мови, демократич­ній спрямованості, формувала специфічну мову супрематизму, його “лексики”, а також мала вплив на творчість таких видатних народних майстрів, як Ганна Со­бачко, Параска Власенко, Євмен Пшеченко, Василь Довгошия. Згодом ці пошуки несподівано проявлять себе у творчості геніа­льного художнього примітивіста Марії Примаченко.

Олександра Екстер. Театральна жіноча сумочка. Вишивка гладдю, муліне, шовк. 1915, село Вербівка.

У селі Скопцях Переяславсько­го повіту на Полтавщині 1910 року поміщиця Анастасія Семиградова створила учбово-показову майс­терню, куди художнім керівником запросили Євгенію Прибильську.

Вишивка була найбільш спри­ятлива до нових тенденцій того­часної моди, вона швидко реагу­вала на появу нових малюнків, технік шитва. Рукотворність вишивки, включення її в тогочасний костюм або інтер’єр стали скла­довою творення художньої побу­тової речі майстерні в Скопцях, що виявили експонати, проде­монстровані на Другій Всеросійькій виставці 1913 року в Петербурзі. Орієн­тація одягу на європейську моду з оздоб­ленням декоративною вишивкою — такий ос­новний принцип творення міського костюма, що мав широку популярність на початку сто­ліття в середовищі інтелігенції, яка сповідувала ідеї національного відродження.

Діяльність Прибильської багатопланова і різноманітна, саме їй належить головна роль у формуванні таких творчих особистостей, як Ганна Собачко, Параска Власенко, Наталія Вовк. Хоч її власні роботи, їх художньо-стилістична спрямованість, залишились поза увагою дослідників, їх слід аналізувати на широкому тлі розвитку мистецтва початку XX ст.

Перше десятиліття ознаменувалося зарод­женням та енергійним поширенням стилю мо­дерн, інтонації його з’явилися в усіх видах пластичних мистецтв — архітектурі, живописі, скульптурі, декоративному мистецтві. Орна­мент був одним з основних художньо-виразних засобів модерну, саме орнаментальне начало об’єднувало всі види мистецтв, домінуючи як в архітектурному декорі будинків, так і в оформ­ленні інтер’єрів і всіх предметів побуту. Вишив­ки, створені за ескізами художників, що гурту­вались навколо Скопців на початку століття, були виявом естетичної системи модерну з виявленням художньої виразності звичної фор­ми предмета або одягу.

Однак художниця шукає, набуває нових ес­тетичних вражень, спілкується з художниками різних течій, виставляється на виставках сучас­ного мистецтва в галереї Лемерсьє поруч із Михайлом Врубелем, Костянтином Коровіним, Олександром Головіним, Казимиром Малевичем, Олександрою Екстер. Була 1914 року по­дорож до Парижа з виставкою робіт народних майстринь. Саме тут, у Парижі, в ательє на бульварі Кліші, заснованому відомим модельє­ром Полем Пуаре, народжується мода на тка­нини з квітковим орнаментом.

З 1911 року Пуаре запрошує живописця і графіка Рауля Дюфі. Він багато експеримен­тує, вивчає примітивістів, лубок, створює ма­люнки, які відповідають художнім уявленням напруженого за ритмом XX століття. Він прагне підвищеної декоративності й експресії форм і образів, живописного вільного вирішення ор­наменту, чистоти кольору. Атмосфера актив­них новаторських пошуків кольору, нових принципів орнаментації, які панували в Парижі, полонили Євгенію Прибильську. Після знайом­ства та бесід із Раулем Дюфі вона писала, що той був у захопленні від її колекції “сільських малюнків”. Повернувшись із Парижа, вона від­ходить від наслідування шитва XVIII століття — “свіжий сільський малюнок і писанка штовхали до яскравості і руху”.

Ганна Собачко. Наволочка. Ескіз. Вишивка гладдю, муліне, шовк. Виконавець О. Балашова.

Роботи, створені тепер художницею, свідчать про енергійні пошуки і неординарність підходів. Принципом композиційно-пластичного рішен­ня її декоративних панно є вигнуті лінії небачених, фантастичних кві­тів, рослин складної конфігурації, її композиції побудовані асимет­рично, за принципом контрастно­го протиставлення об’ємів, вони пронизані енергійним ритмом, симетрія замінюється динамічною рівновагою. Кольорове тло, яке обрала художниця, грає роль кос­мосу, ірреального світу, вишивка виділяє і виявляє його фантастич­ність і небуденність. Орнаменти її вишивок розвиваються стихійно, квіти і листя набувають фантас­тичних форм, одна деталь наче чіпляється за іншу й органічно ви­ростає з неї. Оскільки орнамент модерну став самодостатнім, при­родним було виникнення таких ви­дів вишивки, як декоративне пан­но, диванні подушки, в яких ор­наментальне декоративне начало виступало на перший план.

Посилена увага художниці до виразності кольору, його символі­ки стала плодотворною для фор­мування таких яскравих індивіду­альностей, як Ганна Собачко, Гликерія Цибульова, Параска Власенко зі Скопців, а також Євмен Пшеченко, Василь Довгошия з Вербівки. Саме вони створювали малюнки для вишивок, які викону­вались у майстернях на початку століття і вивели українське мис­тецтво на міжнародні виставки.

Однією з характерних особли­востей художнього напряму майс­терні була “міфологізація” (пере­осмислення сюжетів, вторгнення світу фантазій), яка виходила за межі буденності, що спостеріга­ється у вишитих роботах Євгенії Прибильської і Ганни Собачко. Ганна Собачко виступає як сміли­вий новатор — її композиції “Три­вога” (1916), “Червоний травень” (1917) насичені стрімкою ритмі­кою, напруженістю кольору, побу­дованого на контрастах синього, брунатного, червоного. В компо­зиціях завжди є наче центр, ву­зол, з якого починається вихор кольору і орнаментальних фігур. Ганна Собачко створює рух по колу, це підкреслює безперервність, особливу силу пружини, що несе заряд космічної енергії. Загос­трена фантазія майстрині пород­жує різноманітні квіти, вони пе­ретворюються на казкові створін­ня, серед яких — зображення не­бачених птахів, риб, у художниці “своя” фауна і флора. Реальне і фантастичне зміщено, сплетено в єдиний згусток почуттів — то три­вожних, то стрімких і впевнених, то спокійних і врівноважених. Піс­ля Є. Прибильської художнє керів­ництво здійснює в Скопцях з 1913 по 1915 рр. талановита художни­ця Ніна Генке-Меллер. За її абст­рактними композиціями майстри­ні вишивали декоративні панно.

Були на Україні ще інші цент­ри, де до проектування вишивок і сучасного одягу залучали художників-новаторів. Так, у селі Сунки княгиня Наталія Яшвіль організо­вує майстерню, куди запросила М. Прахова. Під керівництвом Наталії Давидової було створено майстерню в селі Вербівці, яка стала центром, де реалізували свої ідеї супрематисти: сюди 1915 року Давидова запрошує для художнього керівництва Олек­сандру Екстер, а пізніше — Казимира Малевича. Сама Давидова була із знаної в Україні козацької родини Гудим-Левковичів, родич­ка Чайковського, Бердяєва. Непо­далік знаходився маєток компо­зитора Шимоновича, творця но­вих форм у музиці, приятеля Да­видової. В атмосфері творчих по­шуків народжувались нові форми сучасного мистецтва.

Ніна Генке-Меллер. Супрематична композиція. Вишивка гладдю, муліне, шовк. 1916 рік, село Вербівка.

Серед народних майстрів, ви­коханих Наталією Давидовою і Олександрою Екстер, були на­родні самоуки Василь Довгошия та Євмен Пшеченко. Останній брав участь у виставці сучасного декоративного мистецтва в гале­реї Лемерсьє (1915 р.), він при­ваблював увагу як “художник- примітивіст, з прекрасним ніжним поетичним світосприйняттям”. Виставка була цікава ще й тим, що в ній брали участь художники різних творчих напрямів, за ескі­зами яких вишивали селяни Вер­бівки: Ніна Генке-Меллер, К. Богуславська, Наталія Давидова, Ка­зимир Малевич, Любов Попова, І. Пуні, Георгій Якулов. Різноманіт­ні за призначенням роботи пред­ставили О. Екстер та Є. Прибильська. У Москві 6-9 грудня 1917 р. відбулася друга виставка сучас­ного декоративного мистецтва, на якій експонували більше 400 зразків вишивок, виконаних майс­тринями Вербівки за ескізами майже всіх художників-супрематистів. На жаль, збереглися лише дві роботи Ніни Генке-Меллер та ескізи Любові Попової, зроблені для вербівчан. Вони свідчать про експериментальні пошуки компо­зицій, в яких предметна форма конструювалася з різноманітних геометричних об’ємів, побудова­них на поєднанні контрастних ко­льорів. Тут розвивалась мова су­прематизму, його “лексика”. Твор­чість митців, об’єднаних навколо Наталії Давидової та Олександри Екстер, свідчили про створення нового напряму в мистецтві, зок­рема у вишивці. Фольклорний архетип народного мислення вони підняли на космічний рівень пла­нетарного значення.

Упродовж 1915-1917 рр. у Вербівці Наталія Давидова спіль­но з Казимиром Малевичем роз­робляють нові принципи моделю­вання одягу, що було невід’ємною частиною завдань, які стояли пе­ред мистецтвом нової епохи. У 1920-х роках велику роль у цьому зіграв журнал “Ательє”. Основи було закладено Євгенією Прибильською (з 1922 р. вона жила в Москві), Олександрою Екстер, в Україні — В. Болсуновою, Гликерією Цибульовою, Ганною Собач­ко, які працювали на Полтавщині.

Відомий модельєр Надія Ламанова перша звернулася до тра­дицій народного вбрання, розро­била систему взаємодії призна­чення одягу і його форми: силуе­ту, об’єму та декору. Вона уважно вивчала український костюм, зок­рема Київщини, і вважала, що поклавши в основу принципи крою народного вбрання і його декоративність, необхідно ство­рити сучасний одяг у руслі міжна­родної моди. Євгенія Прибильська, вивчаючи вишивку в ансамблі народного одягу, виявляє її емо­ційність і образний зміст. Саме цей підхід покладено в основу сукні, вишитої Ганною Собачко, в якій органічно поєднано експре­сивний малюнок вишивки з того­часною модою. Моделі, створені Євгенією Прибильською, Надією Ламановою, Вірою Мухіною за мотивами народного одягу з ши­роким використанням аплікації, вишивки, експонували на Всесвіт­ній виставці в Парижі 1925 року, де вони отримали “Diplom d’hon- neure” і, як зазначала зарубіжна преса, багато в чому вплинули на розвиток міжнародної моди. Зо­лоту медаль отримали також і ви­шиті роботи майстринь Полтав­щини, одяг за малюнками В. Болсунової. Імпульс, наданий худож­никами, був такий плідний, що і 1937 року на Всесвітній виставці в Парижі роботи В. Болсунової от­римали золоту медаль. Велика роль у створенні нового одягу на­лежить у 20-х рр. О. Екстер. Особ­ливу увагу вона приділяє орна­ментованим площинам, ритму їх малюнка, розподілу кольорових плям, їх зв’язку із загальною кон­струкцією. 1920 року було створе­но “Кустекспорт”, у який входили Н. Ламанова, Є. Прибильська, Н. Давидова та О. Екстер, що зна­ходились в еміграції, підтримува­ли творчі контакти. Основні на­прями “Кустекспорту” були наці­лені на творення нових, функціо­нальних форм одягу, в основі яко­го лежить прямокутник. Вишивку у вигляді вставок, іноді як інкрус­тацію зі старих фрагментів, широ­ко використовували при констру­юванні одягу. Для створення су­часного костюма було запрошено Варвару Степанову та Олександ­ра Родченка. їхні моделі цього пе­ріоду і сьогодні надзвичайно су­часні і співзвучні пошукам модельєрів-новаторів у всьому світі.

Упродовж наступних років, з наступом тоталітарного режиму, експеримент творчого контакту художників-авангардистів з народ­ними майстрами всіляко замов­чувався, роботи знищувалися, бі­льшість митців змушена була емі­грувати. Ця творча співпраця, що ввела українське мистецтво у сві­товий контекст, залишилася втра­ченою парадигмою XX століття.

Тетяна Кара-Васильєва, доктор мистецтвознавства

Стаття з журналу “Народне мистецтво”, №3-4 за 2001 рік.