З початку XX століття в Україні відбуваються процеси формування різноманітних художніх напрямів в образотворчому мистецтві й активного співробітництва провідних художників-авангардистів з народними майстрами, їх зверненням до символічної мови народної творчості. Ці взаємовпливи призвели до глибоких структурних видозмін, пов’язаних із народженням цілого напряму українського модерну, авангарду.
Формуючи український варіант модерну, митці звертаються до часів героїчної епохи Гетьманщини XVII-XVIII ст., доби розквіту бароко. Саме цей яскраво виражений національний стиль стає об’єктом стилізації й естетичних рефлексій. Формування стилю з ретроспективною орієнтацією до героїчного минулого надає йому не лише змістову паралель, ставши своєрідним історіософським двійником, парафразом, але й посилює ідеологічну спрямованість, працює на формування “української ідеї”, співпадає з соціально-політичними і культурними процесами за відродження і становлення національної культури.
За прикладом Мориссівських майстерень в Англії, в Росії утворюються осередки в Талашкіно, Абрамцево, працюють В. Васнецов, М. Врубель, К. Коровін, С. Малютін, В. Полєнов. У руслі цього напряму в Україні зусиллями творчої інтелігенції, меценатів створюється розгалужена мережа майстерень, в яких генеруються і реально втілюються новітні ідеї. Майстерні в Скопцях та у Вербівці були тими центрами, де викристалізовувались нові ідеї синтетичного мистецтва, а згодом — супрематизму. Звертаючись до міфологічних основ народного мистецтва, в Росії митці намагалися воскресити його національні форми і відновити перервану культурну традицію. В Україні співдружність художників-авангардистів і народних митців вийшла на нові обрії і якісно новий рівень. Чутливість до магістральних стильових напрямів у поєднанні зі свідомим намаганням вписати себе в загальноєвропейський контекст призвели до включення у сучасність народного мистецтва, інтеграції його у світовому контексті. Увага авангардистів до народної селянської творчості була програмною і сприяла інтенсивнішому оновленню пластичної мови, демократичній спрямованості, формувала специфічну мову супрематизму, його “лексики”, а також мала вплив на творчість таких видатних народних майстрів, як Ганна Собачко, Параска Власенко, Євмен Пшеченко, Василь Довгошия. Згодом ці пошуки несподівано проявлять себе у творчості геніального художнього примітивіста Марії Примаченко.
Олександра Екстер. Театральна жіноча сумочка. Вишивка гладдю, муліне, шовк. 1915, село Вербівка.
У селі Скопцях Переяславського повіту на Полтавщині 1910 року поміщиця Анастасія Семиградова створила учбово-показову майстерню, куди художнім керівником запросили Євгенію Прибильську.
Вишивка була найбільш сприятлива до нових тенденцій тогочасної моди, вона швидко реагувала на появу нових малюнків, технік шитва. Рукотворність вишивки, включення її в тогочасний костюм або інтер’єр стали складовою творення художньої побутової речі майстерні в Скопцях, що виявили експонати, продемонстровані на Другій Всеросійькій виставці 1913 року в Петербурзі. Орієнтація одягу на європейську моду з оздобленням декоративною вишивкою — такий основний принцип творення міського костюма, що мав широку популярність на початку століття в середовищі інтелігенції, яка сповідувала ідеї національного відродження.
Діяльність Прибильської багатопланова і різноманітна, саме їй належить головна роль у формуванні таких творчих особистостей, як Ганна Собачко, Параска Власенко, Наталія Вовк. Хоч її власні роботи, їх художньо-стилістична спрямованість, залишились поза увагою дослідників, їх слід аналізувати на широкому тлі розвитку мистецтва початку XX ст.
Перше десятиліття ознаменувалося зародженням та енергійним поширенням стилю модерн, інтонації його з’явилися в усіх видах пластичних мистецтв — архітектурі, живописі, скульптурі, декоративному мистецтві. Орнамент був одним з основних художньо-виразних засобів модерну, саме орнаментальне начало об’єднувало всі види мистецтв, домінуючи як в архітектурному декорі будинків, так і в оформленні інтер’єрів і всіх предметів побуту. Вишивки, створені за ескізами художників, що гуртувались навколо Скопців на початку століття, були виявом естетичної системи модерну з виявленням художньої виразності звичної форми предмета або одягу.
Фотографія з виставки декоративного мистецтва з Вербівки. У центрі – вишивка на подушці за ескізом Казимира Малевича. 1917 рік.
Однак художниця шукає, набуває нових естетичних вражень, спілкується з художниками різних течій, виставляється на виставках сучасного мистецтва в галереї Лемерсьє поруч із Михайлом Врубелем, Костянтином Коровіним, Олександром Головіним, Казимиром Малевичем, Олександрою Екстер. Була 1914 року подорож до Парижа з виставкою робіт народних майстринь. Саме тут, у Парижі, в ательє на бульварі Кліші, заснованому відомим модельєром Полем Пуаре, народжується мода на тканини з квітковим орнаментом.
З 1911 року Пуаре запрошує живописця і графіка Рауля Дюфі. Він багато експериментує, вивчає примітивістів, лубок, створює малюнки, які відповідають художнім уявленням напруженого за ритмом XX століття. Він прагне підвищеної декоративності й експресії форм і образів, живописного вільного вирішення орнаменту, чистоти кольору. Атмосфера активних новаторських пошуків кольору, нових принципів орнаментації, які панували в Парижі, полонили Євгенію Прибильську. Після знайомства та бесід із Раулем Дюфі вона писала, що той був у захопленні від її колекції “сільських малюнків”. Повернувшись із Парижа, вона відходить від наслідування шитва XVIII століття — “свіжий сільський малюнок і писанка штовхали до яскравості і руху”.
Ганна Собачко. Наволочка. Ескіз. Вишивка гладдю, муліне, шовк. Виконавець О. Балашова.
Роботи, створені тепер художницею, свідчать про енергійні пошуки і неординарність підходів. Принципом композиційно-пластичного рішення її декоративних панно є вигнуті лінії небачених, фантастичних квітів, рослин складної конфігурації, її композиції побудовані асиметрично, за принципом контрастного протиставлення об’ємів, вони пронизані енергійним ритмом, симетрія замінюється динамічною рівновагою. Кольорове тло, яке обрала художниця, грає роль космосу, ірреального світу, вишивка виділяє і виявляє його фантастичність і небуденність. Орнаменти її вишивок розвиваються стихійно, квіти і листя набувають фантастичних форм, одна деталь наче чіпляється за іншу й органічно виростає з неї. Оскільки орнамент модерну став самодостатнім, природним було виникнення таких видів вишивки, як декоративне панно, диванні подушки, в яких орнаментальне декоративне начало виступало на перший план.
Посилена увага художниці до виразності кольору, його символіки стала плодотворною для формування таких яскравих індивідуальностей, як Ганна Собачко, Гликерія Цибульова, Параска Власенко зі Скопців, а також Євмен Пшеченко, Василь Довгошия з Вербівки. Саме вони створювали малюнки для вишивок, які виконувались у майстернях на початку століття і вивели українське мистецтво на міжнародні виставки.
Однією з характерних особливостей художнього напряму майстерні була “міфологізація” (переосмислення сюжетів, вторгнення світу фантазій), яка виходила за межі буденності, що спостерігається у вишитих роботах Євгенії Прибильської і Ганни Собачко. Ганна Собачко виступає як сміливий новатор — її композиції “Тривога” (1916), “Червоний травень” (1917) насичені стрімкою ритмікою, напруженістю кольору, побудованого на контрастах синього, брунатного, червоного. В композиціях завжди є наче центр, вузол, з якого починається вихор кольору і орнаментальних фігур. Ганна Собачко створює рух по колу, це підкреслює безперервність, особливу силу пружини, що несе заряд космічної енергії. Загострена фантазія майстрині породжує різноманітні квіти, вони перетворюються на казкові створіння, серед яких — зображення небачених птахів, риб, у художниці “своя” фауна і флора. Реальне і фантастичне зміщено, сплетено в єдиний згусток почуттів — то тривожних, то стрімких і впевнених, то спокійних і врівноважених. Після Є. Прибильської художнє керівництво здійснює в Скопцях з 1913 по 1915 рр. талановита художниця Ніна Генке-Меллер. За її абстрактними композиціями майстрині вишивали декоративні панно.
Були на Україні ще інші центри, де до проектування вишивок і сучасного одягу залучали художників-новаторів. Так, у селі Сунки княгиня Наталія Яшвіль організовує майстерню, куди запросила М. Прахова. Під керівництвом Наталії Давидової було створено майстерню в селі Вербівці, яка стала центром, де реалізували свої ідеї супрематисти: сюди 1915 року Давидова запрошує для художнього керівництва Олександру Екстер, а пізніше — Казимира Малевича. Сама Давидова була із знаної в Україні козацької родини Гудим-Левковичів, родичка Чайковського, Бердяєва. Неподалік знаходився маєток композитора Шимоновича, творця нових форм у музиці, приятеля Давидової. В атмосфері творчих пошуків народжувались нові форми сучасного мистецтва.
Ніна Генке-Меллер. Супрематична композиція. Вишивка гладдю, муліне, шовк. 1916 рік, село Вербівка.
Серед народних майстрів, викоханих Наталією Давидовою і Олександрою Екстер, були народні самоуки Василь Довгошия та Євмен Пшеченко. Останній брав участь у виставці сучасного декоративного мистецтва в галереї Лемерсьє (1915 р.), він приваблював увагу як “художник- примітивіст, з прекрасним ніжним поетичним світосприйняттям”. Виставка була цікава ще й тим, що в ній брали участь художники різних творчих напрямів, за ескізами яких вишивали селяни Вербівки: Ніна Генке-Меллер, К. Богуславська, Наталія Давидова, Казимир Малевич, Любов Попова, І. Пуні, Георгій Якулов. Різноманітні за призначенням роботи представили О. Екстер та Є. Прибильська. У Москві 6-9 грудня 1917 р. відбулася друга виставка сучасного декоративного мистецтва, на якій експонували більше 400 зразків вишивок, виконаних майстринями Вербівки за ескізами майже всіх художників-супрематистів. На жаль, збереглися лише дві роботи Ніни Генке-Меллер та ескізи Любові Попової, зроблені для вербівчан. Вони свідчать про експериментальні пошуки композицій, в яких предметна форма конструювалася з різноманітних геометричних об’ємів, побудованих на поєднанні контрастних кольорів. Тут розвивалась мова супрематизму, його “лексика”. Творчість митців, об’єднаних навколо Наталії Давидової та Олександри Екстер, свідчили про створення нового напряму в мистецтві, зокрема у вишивці. Фольклорний архетип народного мислення вони підняли на космічний рівень планетарного значення.
Упродовж 1915-1917 рр. у Вербівці Наталія Давидова спільно з Казимиром Малевичем розробляють нові принципи моделювання одягу, що було невід’ємною частиною завдань, які стояли перед мистецтвом нової епохи. У 1920-х роках велику роль у цьому зіграв журнал “Ательє”. Основи було закладено Євгенією Прибильською (з 1922 р. вона жила в Москві), Олександрою Екстер, в Україні — В. Болсуновою, Гликерією Цибульовою, Ганною Собачко, які працювали на Полтавщині.
Відомий модельєр Надія Ламанова перша звернулася до традицій народного вбрання, розробила систему взаємодії призначення одягу і його форми: силуету, об’єму та декору. Вона уважно вивчала український костюм, зокрема Київщини, і вважала, що поклавши в основу принципи крою народного вбрання і його декоративність, необхідно створити сучасний одяг у руслі міжнародної моди. Євгенія Прибильська, вивчаючи вишивку в ансамблі народного одягу, виявляє її емоційність і образний зміст. Саме цей підхід покладено в основу сукні, вишитої Ганною Собачко, в якій органічно поєднано експресивний малюнок вишивки з тогочасною модою. Моделі, створені Євгенією Прибильською, Надією Ламановою, Вірою Мухіною за мотивами народного одягу з широким використанням аплікації, вишивки, експонували на Всесвітній виставці в Парижі 1925 року, де вони отримали “Diplom d’hon- neure” і, як зазначала зарубіжна преса, багато в чому вплинули на розвиток міжнародної моди. Золоту медаль отримали також і вишиті роботи майстринь Полтавщини, одяг за малюнками В. Болсунової. Імпульс, наданий художниками, був такий плідний, що і 1937 року на Всесвітній виставці в Парижі роботи В. Болсунової отримали золоту медаль. Велика роль у створенні нового одягу належить у 20-х рр. О. Екстер. Особливу увагу вона приділяє орнаментованим площинам, ритму їх малюнка, розподілу кольорових плям, їх зв’язку із загальною конструкцією. 1920 року було створено “Кустекспорт”, у який входили Н. Ламанова, Є. Прибильська, Н. Давидова та О. Екстер, що знаходились в еміграції, підтримували творчі контакти. Основні напрями “Кустекспорту” були націлені на творення нових, функціональних форм одягу, в основі якого лежить прямокутник. Вишивку у вигляді вставок, іноді як інкрустацію зі старих фрагментів, широко використовували при конструюванні одягу. Для створення сучасного костюма було запрошено Варвару Степанову та Олександра Родченка. їхні моделі цього періоду і сьогодні надзвичайно сучасні і співзвучні пошукам модельєрів-новаторів у всьому світі.
Упродовж наступних років, з наступом тоталітарного режиму, експеримент творчого контакту художників-авангардистів з народними майстрами всіляко замовчувався, роботи знищувалися, більшість митців змушена була емігрувати. Ця творча співпраця, що ввела українське мистецтво у світовий контекст, залишилася втраченою парадигмою XX століття.
