Поезія валяється у траві, або мистецтво Ірини Жданко

“Поезія валяється у траві, і варто лише нахилитися, щоб її побачити й підібрати з землі”. Ці слова поета Пастернака могли б підтвердити усілякі французькі імпресіоністи. Саме така засада була дороговказом художниці Ірині Жданко. І все ж знайти поетичний ефект у мотиві, який лежить під ногами, спроможний той, хто дивиться навкіл через бінокль культури.

Ірина Олександрівна Жданко була втіленням малярської культури і знаходилася в її епіцентрі. Вона зазначала : “У нас (я і мій чоловік Лев Юрійович Крамаренко) склалися надзвичайно дружні стосунки з Казимиром Малевичем. Одного разу він приєднався до нас у поїздці на етюди до київського передмістя Святошин, сказавши, що хоче попрацювати в плані імпресіонізму”.

Приятелювала Жданко й з Татліним — у Києві та Москві. Мистецьким середовищем художниці були, і Богомазов і Фальк та інші, відомі митці, за якими, наче велетенське тло, стояла французька традиція – бачити святкову барвистість світу.

“Ми підіймали колірну гаму”, – говорила Жданко, себто просвітлювали й акцентували колір, вивільняючи його від “коричневої хвороби академізму”, від його глухої й сліпої забрудненості, як то робили Моне, Дега, Ренуар та Сезанн.

Ірина Жданко - Бейрут. Арабський базар, 1957
Ірина Жданко – Бейрут. Арабський базар, 1957

Ірина Олександрівна знайшла для себе ще “одну базу кольорової чистоти” – народне мистецтво України і Росії (водночас з середньовічним іконописом), й Центральної Азії. “Райські” кольори того мистецтва, зануреного в обряд очищення од житейської скверни, втілювалися в гуаші, темпері й акварелі “постімпресіоністки”. Фольклорні уподобання не схилили Жданко до примітивізму, як, скажімо, Матісса, Шагала чи її колег Пальмова і Малевича. Але перегуки з тими метрами, як лункий діалог з великими, звучать в її творах. То раптом у веселому розгардіяші мазків-рефлексів, мазків-спалахів, з’явиться матіссівська контурна лінія, як знак дисципліни і порядку, а то вібруюча багатонюансна живописна поверхня поступиться локальному шагалівському кольору. Трапляється, що фрагментарний і випадковий мотив (а несподівана випадковість для Жданко – синонім поетичності, вільного дихання) намагається укластися в чітку композицію — наче пригадуючи високий стиль архітектонічної побудови, що йому віддала данину і сама художниця у 1920-х роках. Тоді молода Жданко разом з Левком Крамаренком розписала фресками стіни деяких київських споруд. Монументалізм подружжя “мав багато спільного з бойчукістами, середньовічними мозаїками й фресками”, за її власним свідченням.

Але умоглядність і запрограмованість не надихали Жданко такою мірою, як безпосереднє враження від поточного життя, будь то “літо за повним столом чи день з відкритим коміром”, як сказав би поет Тичина, який до речі, працював у Межигірській комуні художників під керівництвом Крамаренка у 1920-у році.

Навіть в інтер’єрах, у студійних постановках, майстром яких була Жданко, відчутні подих літа, рожевий блиск землі, сині тіні гір, різнобарв’я вуличного натовпу, соковитість українських левад, спекотна духмяність узбецького краєвиду, прохолода підмосковної рівнини, бірюза мусульманського візерунку, зеленавість гуцульської кераміки — “круглая пышность мира, данного человеку задаром” (А. Платонов).

Київ, 2001. 43 сторінки.
Київ, 2001. 43 сторінки.

ІРИНА ЖДАНКО: КАТАЛОГ ВИСТАВКИ

Вона прожила довге життя, майже увесь жахливий 20 вік. І чим жорстокішим був час, тим активніше діяли в ній життєдайні сили душевного порятунку, запас культурного імунітету. Про голодну юність вона згадувала як “про щасливий час надголодь”, про київський інститут 1922-о року писала: “Мерзли навіть у шубах, шлунки були порожніми, але працювали з азартом”. Страшне видовище Ташкента з силою-силенною напівживих біженців війни не затьмарили її мистецького бачення світу. Муза рятувала художницю від житейських незгод і трагедій, як то було з близькими їй за духом Тарасом Шевченком і Катериною Білокур.

Твори Ірина Жданко (пейзажі близьких і далеких країв, натюрморти, акти) ховають у собі таїну недомовленності — в швидкому сновиганні плям і світла, і несуть відчуття імовірності і можливості щастя — у кольорах, свіжих, як подих молодості.

Дмитро Горбачов, 2001

Схожі записи

  • Віктор Цимбал: маляр і графік

    1 Віктор Цимбал народився 16 квітня 1901 року в селі Ступична на Київщині. Батько його Іван був за фахом учитель, мати Лідія була з роду Волошинів. Сам батько походив з містечка Сміли на Черкащині і в родині завжди говорили українською мовою, що серед інтелігенції тодішніх часів було явищем не дуже частим. Родина Цимбалів зберігала також…

  • Казимир Малевич і Україна

    Малевич Казимир Северинович – радянський український маляр і скульптор. (Довідник “Vollmer. Allgemeines Lexikon der bildenden Künstler des XX Jahrhunderts. Band 3. Leipzig 1999”) Національну приналежність будь-якого художника визначити не просто. Донедавна Пікассо і Ван-Гог були французькі живописці, зараз першого називають іспанським, другого – голландським, за місцем народження, мовою і ужитим традиціям. Разом з тим їхнє…

  • Марія Котляревська

    Кожний раз, коли починаю свіжий начерк про українську жінку-мисткиню, переживаю радісні хвилини у своєму житті. Бачу, як крок за кроком, одна за одною — кладуть українські жінки-мисткині вже не підвалини, а цілі частини будівлі українського мистецтва. Бачу, як українські жінки стають до мистецького діла так, як цього вимагає мистецтво — посвячуючи йому себе всю, без…

  • З доби сонячної машини. Володимир Винниченко як художник

    Мистецькі зацікавлення та обдарування Володимира Винниченка були навдивовижу широкі й глибокі. В його літературній спадщині — поема, оповідання й нариси, повісті й романи різних жанрово-стильових та проблемних видозмін, увесь спектр драматичних творів і кіносценарії, публіцистичні й літературно-критичні статті, філософсько-естетичні та морально-етичні есе, історико-політичні студії. Але навіть таке розмаїття не вичерпувало творчих потенцій і прагнень митця. Щедро…

  • Кіноплакати Дмитра Нагурного

    Дмитро Нагурний (1946–2019) відомий передусім як живописець, однак у 1970-х роках він створив близько десяти кіноплакатів. Як і його картини, ці роботи вирізняються унікальним стилем митця та бездоганним виконанням. Плакати Дмитра Нагурного для «Укррекламфільму» вийшли друком у 1976–1977 роках. Для художника, який напередодні закінчив Київський художній інститут і працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва, це,…

  • Ігор Диченко. Крила музи Георгія Нарбута

    Художник Георгій Нарбут (1886—1920) належить до діячів, які щедро прислужились поповненню золотого фонду нашої культури, створенню неминущих мистецьких цінностей. Народний стрій життя з його моральними й мистецькими уподобаннями благотворно вплинув на Нарбута, ще коли він зовсім юним вирізував за поширеним в народі  традиційним заняттям різноманітні фігурки з паперу, ліпив з тіста і гли­ни “коників” та…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *