Ще один учень Нарбута і його «Енеїда»
Сергій Пожарський (1900–1970) — український графік. Після кількарічного навчання в Українській Академії мистецтв він продовжив кар’єру у «Петрограді». Місто було тоді мистецьким центром. Пожарський опинився серед інших учнів Георгія Нарбута (Миколи Алексєєва, Марка Кирнарського, Леоніда Хижинського). Вони виїхали з Києва у 1923 році, але не втрачали зв’язків з Україною.
Сергій Пожарський, ще навчаючись у гімназії, відвідував студії малювання художників Владислава Галімського і Олександра Романова. У Романова навчалася і Олена Сахновська, чия подальша творча доля дозволяє назвати її «бойчукісткою». Згодом Пожарський перейшов у студію Миколи Бурачека, а звідти — у щойно створену Українську Академію мистецтв, де викладав зокрема той же Бурачек. Пожарський ледь-ледь встиг повчитися у Георгія Нарбута, який помер у 1920 році. Перейшов до майстерні Лева Крамаренка.
Перша оприлюднена робота Сергія Пожарського, заставка для журналу, з’явилася у 1921 році. Книги з обкладинками талановитого графіка почали виходити у 1923 році. У цьому ж році він переїхав до Петрограда, і щороку створював сотні обкладинок книг. Серед них були і роботи для українських видавництв, зокрема «Читанка» Л. Кротевича (Київ, Спілка, 1923), «Словник чужомовних слів» (Київ, Видавниче товариство «Час», 1924) та інші.
У 1940 році у журналі «Образотворче мистецтво» виходить стаття радянського мистецтвознавця Еріха Голлербаха про 15-річчя творчості Пожарського (Голлербах у 1926 році видав книгу «Силуети Нарбута»).
Мистецтвознавець відзначає, що «художник не обмежувався орнаментальним прикрашенням книги, а вміло передавав (і в характері шрифта, і в сюжетному малюнку обкладинки) стиль і характер даної книги». Ще він пише, що Сергій Пожарський щоліта проводить відпустку в Україні: «В ці періоди, вільні від замовленої графічної роботи, художник робить замалювання з натури. Серія малюнків олівцем, зроблених минулого літа, розповідає про поетичні куточки України, про її тихі гаї і переліски, береги річок і безкраї степи».
Обкладинку, титульний аркуш, заставки та ініціали до «Енеїди» Івана Котляревського художник створив у 1943 році. Книга видана «Українським державним видавництвом» у 1944 році накладом 7000 примірників у Москві. Йшла Друга світова війна, тож обставини видання, на жаль, невідомі. Але відомо, що Пожарський був евакуйований вглиб країни. Вижив і продовжував працювати у сфері книжкової графіки. Після цього україномовні видання у його бібліографії вже не трапляються.
Мистецтвознавець Ераст Кузнецов у книзі про Сергія Пожарського (1974) пише, що досконалості у своїх шрифтових композиціях художник досяг у 1960-х роках. «Композиції Пожарського абсолютно фантастичні. Літери перетинають одна одну, входять одна в одну, сплітаються одна з одною, зіставляються за кольором, фактурою, насиченістю. У них втручається предметний світ: літери несуть у собі прапорці; дерево з гілками, на якому сидять птахи та літери, хмари складені з безлічі цифр; за різнокольоровими літерами скачуть птахи. Літери живуть своїм життям, у них свої конфлікти, свої уподобання, протиріччя та взаємотяжіння».
Вже в ілюстраціях та летерингу «Енеїди» Сергій Пожарський постає як зрілий майстер книжкової графіки. Його робота поєднує модерн, український скоропис і барокову традицію, а тому органічно відповідає бурлескному й народному характеру твору. Це дозволяє говорити про участь митця у формуванні візуальної мови української книги.
