Творчість відомого українського художника і педагога Фотія Степановича Красицького, як і інших визначних українських художників, поєднала вітчизняне демократичне мистецтво другої половини XIX століття з рисами мистецтва радянських митців. Художник-реаліст, громадянин, педагог, який так багато зробив у справі виховання митців, Красицький, працюючи в радянський час, боровся своєю творчістю за утвердження мистецтва соціалістичного реалізму.

Майбутній художник народився у сім’ї нащадків великого поета-революціонера і художника Т. Г. Шевченка: батько Фотія Степановича був сином сестри поета — Катерини. Родинні перекази, легенди, якими вже на той час огорталася постать геніального Кобзаря, мальовнича краса шевченківського краю збудили в хлопчикові потяг до живопису.

На схилі віку в 1941-у році Красицький в автобіографії писав: “До 1888 року я був пастухом-батраком… Зважаючи на мої здібності до малювання і родинний зв’язок з Т. Г. Шевченком, мене було зараховано учнем Київської школи малювання М. І. Мурашка. Кошти на навчання я одержував від українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка”.

Під час навчання в цій школі вчителями Ф. Красицького протягом чотирьох років були М. Мурашко та М. Пимоненко. Подальше навчання проходило в Одеській рисувальній школі під керівництвом О. Попова та К. Костанді.1894-о року Фотій Степанович вступає до петербурзької Академії мистецтв, яку закінчує в 1901-у році по майстерні професора І. Ю. Рєпіна. У цих навчальних закладах формувалися основи реалістичного світогляду молодого митця. “Безпосередніми своїми вчителями,— писав Красицький,— що дали мені розуміння мистецтва, дали основи художньої культури, вважаю послідовно: М. Мурашка, М. Пимоненка, О. Попова, К. Костанді та І. Рєпіна”.

Фотій Красицький - портрет Лесі Українки, 1904

Фотій Красицький – портрет Лесі Українки, 1904

Перші картини художника з’явились у 1890-і роки, коли прогресивний напрямок в образотворчому мистецтві визначали художники-передвижники, характерними особливостями творчості яких був глибокий інтерес до національної тематики та соціальна спрямованість. Вже в ранніх малюнках Фотій Красицький звертається до селянської тематики, яка згодом стає визначальною у його творчості. Художник Красицький починав свій шлях митця як майстер жанрової картини. Ще навчаючись в Академії, він написав кілька таких полотен: “За обідом”, “Просвітитель”, “У свято”, “Подруги” та конкурсну роботу в історичному жанрі “Гість із Запоріжжя” (1901), яку повторив у 1916-у році.

Хоча ці твори, на перший погляд, позбавлені гострої соціальної спрямованості, однак демократизм їх очевидний: він у любовному, шанобливому відображенні життя і побуту народу, вірним сином якого був Красицький. На 1890-і роки та початок 20-о століття припадає робота над галереєю портретів видатних діячів української культури: І. Франка (1907), Лесі Українки (1904), М. Старицького (1893). Свої жанрові полотна та портрети Красицький показав на виставці українського мистецтва 1905-о року у Львові.

Відомий галицький художник Іван Труш щиро привітав молодого митця в рецензії, надрукованій в журналі “Артистичний вісник”: “Цілком доспілий артист з власним виробленим поглядом на малярство і виробленою малярською технікою”. Значне місце в творчому доробку художника займає пейзажний живопис. Зовні прості, здавалося б, навіть непоказні, твори Красицького сповнені глибокого лірико-епічного настрою. В них все чарує: зелені пагорби, ліс і степ, гори і море, високе і бездонне небо. Для Красицького-пейзажиста не властива героїчна патетика, зовнішній ефект. Але його маленькі за розміром картини, повні настрою і почуття, не залишають байдужим. Для нього, художника ліричного складу душі й тонкого смаку, визначальним було глибоке емоційне сприйняття природи, захоплення її красою.

Фотій Красицький - Подруги

Фотій Красицький – Подруги

Колорит творів завжди стриманий і скромний, нічого завченого і надуманого. Просто, як життя. Згадаймо хоча б одну з останніх робіт цього циклу “Стежка в саду”. Тонкий рисунок і весела гама кольорів об’єднані в єдине композиційне і неповторне мереживо. Творчість Красицького глибоко національна за характером. В його пейзажах передано ліричний образ рідної природи. Як і в творах Саврасова, Васильєва, Шишкіна, Левітана, у Красицького природа виступає в усій своїй красі і неповторності.

У подальші роки художник залишився переконаним послідовником кращих традицій реалістичного мистецтва: більшості його творів притаманна соціальна спрямованість. Особливої гостроти вона набуває під час першої російської революції 1905—1907 років. Засудженню українських буржуазних націоналістів, зрадницької позиції цих лжепатріотів художник присвятив ряд влучних карикатур, які стали яскравим зразком політичної сатири. Це насамперед робота “Щирий український патріот” та ін. Сатиричні твори друкувалися в журналі “Шершень”, фундатором якого був Красицький. Гідне місце в журналі займали твори, присвячені визвольній місії пролетаріату в революції. Вже в першому номері “Шершня” за 1906-й рік було вміщено малюнок: молодий робітник, зробивши пролом у стіні — твердині самодержавства, простягає ув’язненій дівчині-українці червоне знамено з написом “Воля”.

У роки революції 1905—1907 художник плідно працює над шевченкіаною. Портрети великого Кобзаря, створені Красицьким, по праву стоять поряд з роботами І. Крамського, І. Рєпіна. До образу Шевченка художник закономірно звернувся ще на початку своєї творчості. Адже як митець і громадянин Красицький формувався також під впливом революційно-демократичних поглядів і творчої спадщини свого великого діда. Наприкінці 1906-о року написаний Красицьким портрет Шевченка було видруковано масовим тиражем і, за наполяганням Фотія Степановича, пущено у продаж по ціні, доступній найширшим колам трудящих.

Фотій Красицький - Портрет М.І.Терещенка, 1934

Фотій Красицький – Портрет М.І.Терещенка, 1934

Велику Жовтневу соціалістичну революцію художник сприйняв як закономірне явище. Грандіозні завдання, що їх поставила перед мистецтвом нова радянська дійсність, були близькими і зрозумілими художникові. У перші роки Радянської влади він бере активну участь у роботі по художньому оформленню Києва до Першотравневих свят. Красицький був членом Асоціації художників Червоної України (АХЧУ).

Цікава сторінка творчого життя Красицького пов’язана з роботою над образом Володимира Ілліча Леніна. Викладаючи в Миргородському художньо-керамічному технікумі, він виліпив погруддя вождя, зробив фаянсові відливи, які згодом було встановлено на подвір’ї технікуму, біля райвиконкому та в навколишніх селах. У ці ж роки Красицький неодноразово звертається до образів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, поширюючи портрети визначних діячів минулого в літографіях. В 1930-і роки він виконує цикл портретів відомих українських письменників — М. Ушакова, А. Шияна, Л. Смілянського, пише портрети письменників братньої Білорусії – Янки Купали, Якуба Коласа.

Герої творів Красицького в 1930-і роки — люди радянського села. З захопленням пише художник портрети організатора першої в країні колгоспної хати-лабораторії О. Курносенка, слава про якого поширилась тоді далеко за межами України, та косаря-ударника.

Київ, Реклама, 1975.  43 сторінки.

Київ, Реклама, 1975. 43 сторінки.

ФОТІЙ КРАСИЦЬКИЙ: КАТАЛОГ ВИСТАВКИ

Творчу роботу Красицький завжди поєднував з педагогічною діяльністю. До революції він викладав малювання в середніх учбових закладах Києва. За радянських часів працював у Миргородському художньо-керамічному технікумі, а з 1927-о року -— у Київському художньому інституті; йому належить кілька наукових праць з питань викладання образотворчого мистецтва: “Рисування і малювання”, “Чому до цього часу не встановлено науки образотворчої грамоти”, “Основи образотворчої граматики”, “Короткий порадник для самодіяльних художніх гуртків”, “До питання образотворчої грамоти та про художню школу”. В останні роки життя Красицький працював над підручником для середньої художньої школи.

Перша повна персональна виставка творів Красицького відкрилася в червні 1941-о року і привернула увагу громадськості. Відкриття виставки збіглося з 53-річчям творчої діяльності художника.

Помер Фотій Степанович Красицький 2 червня 1944-о року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Самобутня творчість художника-педагога Фотія Степановича Красицького— яскрава сторінка в історії української культури. Іменем художника названо одну з вулиць Києва.

Н.Л.Россошинська, 1975

Translate »