ОЛЕНА ОВЧИННИКОВА
1935
Олена Овчинникова
Донька Василя Овчинникова. Серед обставин і факторів, які формували особистість художниці, пам`ять війни посідає жахливе місце. Навіть найжіночніші з її творів, де понад усе – материнська ніжність, несуть на собі печатку емоційної строгості, суворої визначеності настрою.
По війні Олена Василівна з батьками жила у флігелі, що у дворі Київського музею західного та східного мистецтва, – його директором 42 роки, до самої смерті, був батько художниці. Від тих днів залишилося відчуття атмосфери художництва, безпосереднього спілкування з шедеврами світового мистецтва: в очі “Інфанті” Веласкеса можна було дивитися так само просто як подружці, з якою грала в Шевченковому парку навпроти.
У 1960-у році Олена Овчинникова закінчує Київський художній інститут по майстерні станкової графіки. Тема її дипломної роботи – серія ліноритів “Люди з Верховини”, присвячена трударям землі, – не була випадковою. Для генерації українських графіків, що вийшли на самостійний шлях у 1960-і роки, – таких, як С. Адамович, А.Базилевич, Г. Гавриленко, О. Данченко, Г.Якутович, – характерним було тоді переважне тяжіння до вивчення і художнього осмислення життя і праці тих, хто живе і працює “при землі”.
Після інституту художниця регулярно працює на селі. Їздить в етнографічні експедиції по Україні. Ці поїздки перемежовуються подорожами в чужі краї – довгими годинами Овчинникова блукає музейними залами Франції, Італії, США. Саме поїздки за кордон виявили ще одну важливу грань творчої натури Олени Василівни: після кожної з них у журналі “Всесвіт” з`являлись її живі, гостроспостережливі нариси з ілюстраціями автора. Працюючи викладачем у Київському художньому інституті (з 1969-о по 1980-й рік викладала рисунок), написала наукову працю “По музеях США”.
Монументальними якостями позначені книжкові твори художниці: роботи до трилогії Л. Толстого “Дитинство. Отроцтво. Юність”, графічні аркуші серії “За мотивами публіцистики протопопа Аввакума”, літографії “За мотивами твору Ф.Достоєвського “Записки з мертвого дому”, темперні панно за мотивами “Вершників” Ю.Яновського, а також ілюстрації до “Виру” Григорія Тютюнника – робота глибоко серйозна, принцопова, де монолог художника майже не потребує посередництва літературного тексту.
Книги про Олену Овчинникову:
- Олена Овчинникова. Каталог виставки творів. Київ, 1986.
- Катя Греко. Елена Овчинникова. Часть II. Фойе концертного зала. Киев—Питтсбург, 2014.
Книги з ілюстраціями Олени Овчинникової:
- Як могутній орел повернув людям сонце. Ненецька народна казка. Київ, Веселка, 1961.
- Дерев’яний орел. Російська народна казка. Київ, Веселка, 1961.
- Ганс Крістіан Андерсен. Дюймовочка. Казка. Київ, Веселка, 1962.
- Аким Я. Л. Невмійко. Вірші. Київ, Веселка, 1963.
- Сельма Лагерлеф. Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми. Казка. Київ, Веселка, 1964.
- Габріела Парка, Марчело Арджілі. Пригоди Цвяшка. Київ, Веселка, 1965.
- Ефіопські народні казки. Київ, Веселка, 1966.
- Лука Дем’ян. Казки. Київ, Веселка, 1969.