МИХАЙЛО РОМАНИШИН

1933–1999

Михайло Романишин

Михайло Романишин народився 16 серпня 1933 року у селищі Великий Березний Закарпатської області. Навчався в Ужгородському художньому училищі у А. Ерделі, Й. Бокшая, Ф. Манайла, Е. Контратовича, А. Коцки. У 1960 році закінчив Київський художній інститут, де його вчителями були у Г. Меліхов, Л. Чичкан, К. Трохименко.

З 1960 року бере участь у виставках. Представляв українське мистетцво у Лейпцігу, Кракові, Кіото, Флоренції, Парижі.

Романишин — художник-лірик, художник-естет, художник-громадянин. Його творчість — приклад того, коли рідне, близьке митцеві стає вселенським, загальнолюдським, тому що світ для нього існує не сам по собі; сконцентрований розумом і трансформований через неспокій душі і серця, він являє глядачеві своєрідний сплав думки і почуття, торкаючись тих найпотаємніших глибин свідомості, які викликають сильні емоції, будять до дії.
Позначені яскравою індивідуальністю митця пейзажі Михайла Романишина. Це — пе просто пейзажі. Всюди в них відчувається людина, діяння її розуму і рук. Живописець немовби прагне скористатися невичерпними можливостями мистецтва для передачі емоційного світовідчуття людини.

Коло творчих інтересів Михайла Миколайовича досить широке. Тематична картина, пейзаж, портрет, натюрморт. Рідні Карпати й не менш рідний Київ — дві віхи, котрі, переплітаючись, створюють цілу галерею образів-пейзажів первозданної та рукотворної природи.

“Давно я думав і відчував, що між Карпатами і Києвом багато спільного в структурно-пластичній побудові рельєфу, – розмірковує митець. – Окрім того, Київ ніби моноліт і в історичному розумінні. І доля у нього сувора, буремна й прекрасна, ніби Карпати. Я настільки люблю Київ, що довгі роки не наважувався писати його, а лишень придивлявся до нього і прислухався до себе, робив зарисовки, невеличкі робочі етюди. Й нарешті, думається, побачив місто по-своєму, що надало мені сміливості й снаги”.

Михайло Романишин наділений розвинутим почуттям кольору і тону. Ми не бачимо в його картинах різких контрастів світла і тіні, звучність барв немовби приглушена загальним колоритом твору, що будується на великих просторових колірних поєднаннях. Маси кольору, всередині яких — безліч найвитонченіших відтінків і тонових переходів, врівноважені композиційно.

Художник органічно поєднав у своїх творах декоративність народного мистецтва й матеріальність пластичної форми, міцність, закінченість композиції й імпресіоністичне сприйняття природи через пленер. Напрочуд природне злиття таких, здавалося б, різних компонентів визначило неповторне творче обличчя майстра, високу живописну культуру його полотен.