Стати Патроном!

Духовне відродження українського народу — одна з найприкметніших ознак сучасного історичного процесу. Про свою всесвітньовідому приватну колекцію образотворчого мистецтва,про долю мистців та їхніх творів розповідає киянин Ігор Диченко — збирач і дослідник. Заголовок цього інтерв’ю став і нашим першим питанням до нього.

— Світова духовна скарбниця, як на мій погляд, не може нехтувати і найскромнішим внеском, — каже Ігор Диченко, — особливо тоді, коли культурні здобутки народу знали страхітливого винищення, як це сталося з українською культурою за часів сталінського терору, та й пізніших часів. Нам є що покласти на вівтар храму слов’янської та світової культури, — навіть якщо усвідомити, що йдеться скоріше про “українську Атлантиду” — черепки, уламки, легенди. Рік тому я побував на Соловецьких островах, перетворених більшовиками на концтабір, де за складом мучеників — найбільших інтелігентів того часу — можна було би відкрити один з найкращих університетів світу. Виходив стежками, якими, можливо, в ті далекі тридцяті простували до своєї смерті в далекій чужині Лесь Курбас, Микола Зеров… Як таке забути, пробачити? Ось і в образотворчості — самі “білі”, або точніше — червоні плями.

Ігор Диченко (1946—2015)

— Тож у Вашій колекції — спалені сторінки?!

— Ні. Я маю найбільшу збірку творів бойчукістів. Це, ясна річ, невелика частина з того, що створила школа професора Михайла Бойчука. Це його малюнок, листи, книжки з власної бібліотеки, твори Івана Падалки, Василя Седляра, Антоніни Іванової — усього не злічити. Маю чимало творів українського авангарду 1920-х років. А ще — неопубліковані листи Михайла Грушевського, Софії Налепінської. Отже, якщо вірувати в те, що “апостол правди і науки” дає нам шанс національного відродження, то вся моя збірка — до його послуг.

— В яких країнах світу експонувалися та публікувалися твори з Вашої збірки?

— Почну з малесенького спогаду, Багато літ тому Віталій Коротич завітав до мене, ще раз побачив твори українських авангардистів і мовив так: “Зараз ці українські кубісти ще не потрібні нікому, а через двадцять років будуть потрібні всьому світові”. Він як у воду дивився. Почалося все з виставки “Москва — Париж”, а відтак — Токіо, Відень, Будапешт, Москва, Одеса, Ленінград, Київ…

— Хто зацікавився Вашою колекцією?

— Ось лише кілька імен: Микола Бажан, Чингіз Айтматов, Вен Клайберн, Арам Хачатурян, Олесь Гончар, Сергій Параджанов, Ніна Матвієнко, Джеймс Олдрідж, Дмитро Павличко, Тоніно Гуерра… Усіх не злічити.

З журналу “Світо-вид”, № 3(8) за 1992 рік.
Журнал відскановано у рамках проекту Екземпляри ХХ.

 

Сторінка з каталогу “Малевич Плюс — Malevicz Plus” (1994), де вперше репродуковано твори з колекції Ігоря Диченка.

Translate »