ІВАН ГОНЧАР

1889–1944

Іван Гончар

Іван Гончар

Іван Гончар увійшов в історію мистецтва як видатний майстер народної художньої кераміки. Праці його привертали до себе увагу широких народних мас. На ярмарках Києва, Вінниці, Тульчина народ юрбою збирався, щоб полюбуватися його фантастичиними птахами та звірами.

Іван Гончар народився 1889-о року у сім’ї селянина-кустаря села Крищенці Вінницької області, яке здавна славилося своїм гончарним промислом. І дід, і батько Івана Тарасовича були гончарями. Ця професія переходила з покоління у покоління. У пам’яті молодого Гончара назавжди збереглися оповідання батька про ті часи, коли він шість днів на тиждень тяжко працював на поміщика — графа Потоцького і тільки сьомий день — на свою сім’ю. Сім’я завжди голодувала, бо хліба, заробле­ного батьком, невистачало. Доводилося шукати побічного заробітку. Батько Івана Тарасовича, як і інші гончарі, ночами точив горщики, глечики і миски, ліпив іграшки, випалював їх, а по святах возив у Тульчин на ярмарок продавати.

Забившись у темний куток біля пічки, хлопчик, мов заворожений, годинами стежив за роботою батька. Йому дуже хотілося самому навчитися ліпити іграшки та сви­щики у вигляді півників і коників.
Любив Іван Тарасович розповідати про свої перші спроби творчості. Батько його давно мріяв зробити які-небудь вигадливі покришки до горщиків, які поставили б його вироби на ринку поза конкуренцією. Захоплений цією думкою, хлопчик виліпив самостійно баранячі голо­ви на покришках горщиків для куті та узвару. Ця но­вина викликала жваві дебати; знавці обрядів боялися, чи це не гріх. Та суперечку швидко було припинено — гор­щики з незвичайними покришками охоче розкуповували.

Іван Гончар зовсім не пам’ятав своєї матері, а в сім років втратив батька. Залишившися круглим сиротою, без засобів до існування, хлопчик змушений був цілі дні працювати за гончарним кругом. Зранку він ішов до міс­цевої церковно-парафіальної школи, а повернувшися додо­му, від полудня до пізньої ночі старанно точив горщики і миски. Але ця робота не задовольняла його. Він мріяв створити художній керамічний посуд, прикрашений ліп­ленням і розписом.

У сусідньому з Крищенцями селі — Жерденівці — жили старі досвідчені гончарі Лавренюки-Полив’яні, відомі на всю губернію. Молодий Іван Гончар пішов до них, щоб познайомитись з їх працею і подивитись їх вироби. Юнак мав твердий намір іти далі, ніж його сучасники, у шуканнях різноманітних прийомів і орнаментів для художнього оформлення посуду і побутових виробів. Він почав на­пружено працювати. У 1905-у році з`явились у продажу праці Гончара — обідні сервізи з дюжини тарілок і супо­вих ваз з ліпленням.

Конструктивно-художні принципи творчості Гончара розвивались на основі аналізу спадщини місцевого народ­ного мистецтва. Але застосування майстром скульптур­них елементів і втілення цілих сюжетів у побутових ви­робах було новим для декоративного мистецтва Подолії. Вже у цей час вперше чітко визначився круг тем тих ка­зок і байок, які згодом стали основою улюблених сюже­тів Гончара.

Для заробітку він продов­жував точити миски і ліпити іграшки. Він ліпив для про­дажу півників, курочок, качок і райських птахів, надаючи кожному птахові характерного руху, поворотів голови і тулуба. Різноманітність технічних прийомів, багатство фантазії позначились і в тому, що в Гончара не можна було знайти двох однакових іграшок.

Восени 1910-о року Іван Тарасович був призваний на вій­ськову службу. Гончар-солдат побу­вав у Києві, Петербурзі і Варшаві.

У 1935-у році Гончар дістав запрошення приїхати працю­вати у Київ. Серед експонатів київських музеїв йому більш за все подобалась антична кераміка і особливо грецька скульп­тура з теракоти. Знайомився і з живописом та графікою.

Із скромного самодіяльного кустаря Іван Гончар виростає у зрілого оригінального митця. За його словами, він “про­міняв писані красуні-миски на веселі ліпні вигадки”. Він старанно продумував композицію і ліпив, уникаю­чи зайвої деталізації, добиваючись граничної виразності облич, поз, жестів. Всюди він уважно вдивлявся в об­личчя людей, запам’ятовуючи все завдяки розвиненій зо­ровій пам’яті.

Своєрідність творчості Гончара полягає насамперед у глибині ідей, тем, сюжетів його творів, різноманітності художніх форм.

Українські художники

Всі художники
'
Share This