БОГ ЗНА - АЛЬБОМ УКРАЇНСЬКОГО НАЇВУ
Придбати зараз

ЯКІВ ПАДАЛКА 

19??–2000

Яків Падалка

Яків Падалка

Україна завжди була щедра на талановитих майстрів-гончарів. Один з них — київський майстер Яків Іванович Падалка. Древнє ремесло дісталося йому у спадщину від його предків. Далеко за межами села Межиріч (те­пер Сумської області) лунала слава про його прадіда, потомственого гончара Федота Романовича Падалку. Куманцями, барильцями, найрізноманітнішим фігур­ним посудом останнього милувалися глядачі виставок у Москві, Петербурзі, Ростові, а у 1887 році, на кус­тарній виставці у Харкові, він отримав Срібну ме­даль. Майстер своєї справи — Федот Романович Па­далка виховав багатьох учнів, довгий час керував гончарною майстернею, заснованою в його селі гра­фом Капністом. Серед учнів був і онук, батько Якова Івановича — Іван Андрійович.

Так, від одного покоління до другого, передавалися в родині Падалок секрети мистецтва вогню. І для Якова Івановича питання про обрання професії ніко­ли не стояло, бо радість роботи з глиною він пі­знав рано. Коли хлопчик підріс — став помічником у батька. Іван Андрійович на той час працював на Сумсько- Степанівському горняно-черепичному заводі. Це була перша професійна школа майстерності для Якова Івановича, а батько став його першим вчителем.

З 1939 року Я. Падалка навчався в професійній шко­лі при вищезгаданому заводі. Потім гончарив у різних установах Києва і області, а в 1968—1986-у ро­ках працював у лабораторії архітектурно-художньої кераміки при Київському зональному науково-дослід­ному інституті експериментального проектування житлових та громадських споруд.

Саме в стінах цієї лабораторії зріс і набув розквіту талант Я. Падалки. Цьому сприяло спілкування з професійними художниками, а також з композиторами, письменниками, вченими, які часто відвідували цей заклад. В київських музеях майстер знайомився з найкращими творами українського декоративного мистецтва. Усе це збагачувало творчу уяву художни­ка, розширювало діапазон його тем, підвищувало професійний рівень. Тут вперше Яків Іванович звернувся до декоративної скульптури. Безперечно, що і раніше йому доводилося створювати невеличкі скульптурки. Ще в дитинстві він допомагав батькові виготовляти на ярмарок численні свищики й іграшки. То були типові зразки традиційної, дещо архаїчної, народної пластики — звірі, птахи. Знайомство ж в лабораторії з творчістю таких самобутніх майстрів скульптури малих форм як І. Т. Гончар і О. С. Железняк стало для Падалки поштовхом для створення якісно нових зразків скульптури. Саме у цьому жан­рі найглибше розкрився талант народного умільця. Вражає стильове і жанрове розмаїття його робіт. Дав­ні народні форми української іграшки, виконані Падалкою, збагачені його великою творчою уявою. На­віть трактування найтрадиційніших образів народної скульптури — коників, птахів, баранців, оленів, чор­тів — у митця цілком самобутнє. А скільки оригі­нальних образів було підказано творцю його неви­черпною фантазією!

Життєві спостереження, натура, стають для народного художника джерелом натхнення, поштовхом до імпровізації. Доповнивши їх казковою вигадливістю, опоетизованою декоративністю, часто — і гумором,— Падалка-скульптор, неначе добрий чаклун, творить свій дивосвіт. У ньо­му живуть жар-птиці з розцяцькованими хвостами- віялами, пихаті павичі, сороки-щебетухи, веселі коники-скакунці, розлючений єдиноріг та грайливі чор­тенята. Багато з робіт — це декоративна скульптура великошарових форм. Пластично виразні, часто із за­стосуванням ліпленого чи фактурного декору, робо­ти Падалки демонструють його професійне розу­міння виразних можливостей матеріалу, природний художній смак.

Translate this page:

Українські художники

Всі художники
Share This