ІВАН ГОНЧАР
1889–1944
Іван Гончар
Іван Гончар увійшов в історію мистецтва як видатний майстер народної художньої кераміки. Праці його привертали до себе увагу широких народних мас. На ярмарках Києва, Вінниці, Тульчина народ юрбою збирався, щоб полюбуватися його фантастичиними птахами та звірами.
Іван Гончар народився 1889-о року у сім’ї селянина-кустаря села Крищенці Вінницької області, яке здавна славилося своїм гончарним промислом. І дід, і батько Івана Тарасовича були гончарями. Ця професія переходила з покоління у покоління. У пам’яті молодого Гончара назавжди збереглися оповідання батька про ті часи, коли він шість днів на тиждень тяжко працював на поміщика — графа Потоцького і тільки сьомий день — на свою сім’ю. Сім’я завжди голодувала, бо хліба, заробленого батьком, невистачало. Доводилося шукати побічного заробітку. Батько Івана Тарасовича, як і інші гончарі, ночами точив горщики, глечики і миски, ліпив іграшки, випалював їх, а по святах возив у Тульчин на ярмарок продавати.
Забившись у темний куток біля пічки, хлопчик, мов заворожений, годинами стежив за роботою батька. Йому дуже хотілося самому навчитися ліпити іграшки та свищики у вигляді півників і коників.
Любив Іван Тарасович розповідати про свої перші спроби творчості. Батько його давно мріяв зробити які-небудь вигадливі покришки до горщиків, які поставили б його вироби на ринку поза конкуренцією. Захоплений цією думкою, хлопчик виліпив самостійно баранячі голови на покришках горщиків для куті та узвару. Ця новина викликала жваві дебати; знавці обрядів боялися, чи це не гріх. Та суперечку швидко було припинено — горщики з незвичайними покришками охоче розкуповували.
Іван Гончар зовсім не пам’ятав своєї матері, а в сім років втратив батька. Залишившися круглим сиротою, без засобів до існування, хлопчик змушений був цілі дні працювати за гончарним кругом. Зранку він ішов до місцевої церковно-парафіальної школи, а повернувшися додому, від полудня до пізньої ночі старанно точив горщики і миски. Але ця робота не задовольняла його. Він мріяв створити художній керамічний посуд, прикрашений ліпленням і розписом.
У сусідньому з Крищенцями селі — Жерденівці — жили старі досвідчені гончарі Лавренюки-Полив’яні, відомі на всю губернію. Молодий Іван Гончар пішов до них, щоб познайомитись з їх працею і подивитись їх вироби. Юнак мав твердий намір іти далі, ніж його сучасники, у шуканнях різноманітних прийомів і орнаментів для художнього оформлення посуду і побутових виробів. Він почав напружено працювати. У 1905-у році з`явились у продажу праці Гончара — обідні сервізи з дюжини тарілок і супових ваз з ліпленням.
Конструктивно-художні принципи творчості Гончара розвивались на основі аналізу спадщини місцевого народного мистецтва. Але застосування майстром скульптурних елементів і втілення цілих сюжетів у побутових виробах було новим для декоративного мистецтва Подолії. Вже у цей час вперше чітко визначився круг тем тих казок і байок, які згодом стали основою улюблених сюжетів Гончара.
Для заробітку він продовжував точити миски і ліпити іграшки. Він ліпив для продажу півників, курочок, качок і райських птахів, надаючи кожному птахові характерного руху, поворотів голови і тулуба. Різноманітність технічних прийомів, багатство фантазії позначились і в тому, що в Гончара не можна було знайти двох однакових іграшок.
Восени 1910-о року Іван Тарасович був призваний на військову службу. Гончар-солдат побував у Києві, Петербурзі і Варшаві.
У 1935-у році Гончар дістав запрошення приїхати працювати у Київ. Серед експонатів київських музеїв йому більш за все подобалась антична кераміка і особливо грецька скульптура з теракоти. Знайомився і з живописом та графікою.
Із скромного самодіяльного кустаря Іван Гончар виростає у зрілого оригінального митця. За його словами, він “проміняв писані красуні-миски на веселі ліпні вигадки”. Він старанно продумував композицію і ліпив, уникаючи зайвої деталізації, добиваючись граничної виразності облич, поз, жестів. Всюди він уважно вдивлявся в обличчя людей, запам’ятовуючи все завдяки розвиненій зоровій пам’яті.
Своєрідність творчості Гончара полягає насамперед у глибині ідей, тем, сюжетів його творів, різноманітності художніх форм.