ОЛЕКСАНДР КОВАЛЬОВ
1915–1991

Олександр Ковальов
Олександр Олександрович Ковальов народився в маленькому білоруському містечку Рогачов в бідній родині. Батька не було, мати все життя пропрацювала прачкою, одна піднімаючи на ноги трьох дітей. Життя хлопчика була важким: непосильна робота, постійне відчуття голоду. Коли Сашко потрапив до дитячого приймальника в Бобруйську, там відразу помітили його прагнення до знань, а також музичні нахили. Хлопчик почав займатися в музичній школі по класу фортепіано. У 1933 році за гарне навчання Олександра нагородили путівкою в одеський дитячий санаторій, де він вперше спробував ліпити з глини. У перших же роботах проявилися творчі здібності хлопчика. Він вступив на робітфак при Одеському художньому інституті, а в 1935 році на скульптурний факультет Київського художнього інституту. Спочатку навчання давалося нелегко, але природна обдарованість і тяга до роботи допомагали. У студентські роки Ковальов багато працював з натури, і вже в його ранніх роботах вгадується схильність до портретування. Перші самостійно виконані скульптури присвячені хвилюючим темам часу – війні в Іспанії і службі воїнів-прикордонників. Для дипломної роботи Ковальов вибрав зображення Стаханова. Але закінчити її Олександру не вдалося – почалася війна. У Самарканді в евакуації Ковальов відмовляється від задуманої теми диплома і створює нову роботу – “Народні месники”. У 1944 році Олександр повертається до Києва, де викладає в школі ім. Т. Г. Шевченка при Київському художньому інституті. Він багато працює в скульптурній майстерні, як і раніше захоплюється музикою, цікавиться театром.
Ковальов звертався до багатьох видів скульптури – монументальної, станкової, до малих форм, але все ж головне в його творчості – портрет. Серед створених ним робіт: портрети Льва Ревуцького, Петра Чайковського (обидва — 1945), Миколи Лисенка (1946), Максима Рильського (1947), Олени Хобти (1950), Володимира Філатова (1950–1952), Миколи Гоголя (1953), Богдана Хмельницького (1954), Тараса Шевченка (1956), П. Козицького (1957), Бориса Гмирі (1960), Валентина Глушка (1978), Євгена Патона (1980), Олексія Стаханова (1985), Олександра Пушкіна (1990). Зображувані скульптором люди відрізняються незвичайністю, яскравою індивідуальністю. Це приваблює скульптора, і це прагне відобразити він у своїх творах, які створює в мармурі і бронзі, багато працює над композиційними проблемами, знаходить цікаві пози, повороти, часто вводить зображення рук, яке допомагає йому розкрити психологічний стан героя.
Протягом усього творчого шляху Ковальов звертався до образу О. С .Пушкіна. Перша робота на цю тему – “Пушкін і Міцкевич” – була створена в 1949 році. У 1954 в конкурсі на пам’ятник поету для Києва проект Ковальова виявився кращим. Почалася складна робота над пам’ятником. Скульптор виконав безліч моделей, шукаючи потрібну форму. Йому хотілося створити свій образ, не схожий на вже наявні. У 1962 році “Пушкін” Ковальова був встановлений в Києві.
Створені Олександром Олександровичем образи підкоряють глядача силою життєвої правди, багатством внутрішнього світу. Кожний його твір — це змістовна розповідь про людину, про її долю, велич і духовну красу, це сторінка історії, втілена в бронзі, граніті, мармурі.
У роботах Ковальова завжди існує гармонічна єдність. Техніка виконання, матеріал, форма у нього ніколи не виступають як самоціль, а є лише засобом для виразу певної ідеї. Тому в творах Ковальова нема ні широких, розрахованих на ефект мазків, ні різких, вражаючих форм. Стриманою, лаконічною мовою він веде бесіду з глядачем, хвилюючи його щирістю почуттів і переживань.