ОЛЕКСАНДР МАТВІЄНКО
1970–2009
Олександр Матвієнко
Мистeцтвo Олександра Матвієнка стало частиною художнього життя України в середині 1990-х років. Саме тоді якість його живопису привернула увагу колег та критиків. Відтоді художник, по закінченню Львівського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва (відділення художнього скла), почав брати активну участь у київських виставках. Олександра Матвієнка супроводжувала мистецька вдача – майже відразу його стали запрошувати на престижні експозиції. Манера живопису автора склалася досить рано. Її винайденню передував короткий період експресивного динамічного стилю, широко розповсюдженого серед молодих художників наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. Зображення на полотнах ніби поглиналось хвилями емоцій, що втілювалось у спонтанних лініях та спекотному середовищі кольорів. Речі втрачали ясність та підкорювались загальному ритму, набирали умовності.
Але київський глядач побачив вже інші, цілком самостійні роботи. Виваженість змінила експресивну спонтанність, а визначеність у зображенні речей взяла гору над постімпрессіоністською необов’язковістю конкретизації малюнку. Перед митцем постали нові, неосяжні обрії. Образність його творів почала будуватися на мінімалізації зображеного. У композиціях відтепер фігурував лише один предмет, із відривом від свого звичного оточення. Він набував якостей символу, та інколи повторювався декілька разів. Подібний попартистський прийом у О. Матвієнко створює ефект максимального зосередження на зображуваному, подібно до медитації, коли у “скінченому бачать неосяжне”. Але на противагу медитативному мінімалізму, художник надлишковий у засобах зображення. Він навмисно демонструє їхню розмаїтість, та створює певний “візуальний галас”. Втім, галас досить естетичний, часом грайливий, вигадливий, що межує із “гламуром”. Це золоте або срібне тло, використання металізованої фарби, що проблискує при зміні кута зору, численні облямування й орнаментальні прикраси.
На полотнах Матвієнка конкретність зображеного перебуває у постійній боротьбі із оточенням, що прагне його поглинути. Предмети, зазвичай, статичні, а середовище динамічне. Його мінливість, залежить від процесу поступового сприйняття глядачем безлічі ритмізованих деталей живопису. Саме це протиставлення статики і динаміки, конкретності й хаотичності, ясності та невизначеності становить зміст творів художника. Матвієнко дарує нам радість бачити таємницю в простих, зведених до символів речах – самотньому ослоні, собаці, велосипеді.
Крім авторської техніки вираження, художник демонструє й особливі прийоми емоційного впливу. На першому серед них місці, безумовно, відчуття часу. Художник звертається до образів, запозичених зі старовинних фотографій (багато картин із циклу “Велосипед”), кіно (полотна композиції “Феліні”) або власних спогадів (цикл “Ослінець”). Перераховані “образи пам’яті” близькі як авторові, так і нам, глядачам, та через це викликають почуття тепла, спокою й легкої ностальгії за легкоплинністю часу. Автор майстерно підсилює наші враження, створюючи навколо “острівців спогадів” хиткий шум-галас живописного тла, що ніби от-от їх захлисне й потопить. Приклад такого “потопу” ми можемо бачити в останній серії романтичних пейзажів (2007). На них дерева, дорога, небо та інші предмети настільки розчинені у хаотичній стихії тла, що майже втратили близький серцю вигляд. Глядач їх ніби відновлює, реставрує, рятує від забуття.
Ще одним прийомом впливу на глядача, автор обрав ритм. Численні фонові візерунки, лінії облямувань й оптичних відлунь, створюють медитативний музичний настрій. Він сприяє “мелодійному сприйняттю” образів, що зображені на полотнах. Чергування ліній та кольорів, завдяки майстерності автора, регулюють напрямок нашого погляду, упорядковують враження від побаченого. Про вплив музичних ритмів на людину відомо чимало. Завдяки живопису Олександра Матвієнка ми можемо відчути вплив ритмів візуальних. Таким чином, при всій зовнішній простоті, мистецтво Матвієнко створене за допомогою складного, витонченого арсеналу художніх засобів.
Творчість художника глибоко гуманістична. Це живопис романтика, що мріє про простоту й визначеність почуттів серед шуму та хаотичності сучасного світу. Його картини нагадують нам про щирість та відвертість серед реклами, глянсової штучності та галасу мегаполіса.