ЛЕОНІД ПОЗЕН
1849–1921
Леонід Позен
Леонід Володимирович Позен — скульптор, у творчості якого вперше яскраво і послідовно знайшла своє втілення тема життя та історії українського народу. Історія і побут України були тим джерелом, звідки Позен черпав образи для своїх творів, а мистецькі традиції народної скульптури визначили художню стилістику та чарівну пластику його творів.
Народився у селі Оболоні Хорольського повіту (тепер Семенівського району) Полтавської області у родині поміщика. Закінчив Першу полтавську гімназію та 1872 року юридичний факультет Петербурзького університету. У Полтаві у 1876–1891 роках служив товаришем прокурора в окружному суді. З 1891 року працював у прокуратурі Санкт-Петербурзького окружного суду. У 1912 році став сенатором.
Спеціальної художньої освіти не отримав. Займався скульптурою самостійно. У 1882-1918 роках був постійним учасником виставок Товариства пересувних художніх виставок. У 1891 році став дійсним членом Товариства пересувних художніх виставок. З 1894 року був дійсним членом Імператорської академії мистецтв, а з 1900 – членом Ради Імператорської академії мистецтв.
Скульптури з бронзи Леоніда Позена були популярні серед любителів жанрової бронзової скульптури. Його перша скульптурна композиція “На волах”, представлена на виставці передвижників 1882 року, мала величезний успіх. Її придбав власник фабрики художнього литва К. Верфель, який відтоді став прихильником творчості митця — постійно купував його твори, відливав у бронзі, поширював та успішно експонував на виставках за кордоном.
Леонід Позен виконав численні скульптурні групи і статуетки на теми з життя та історії українського народу (“Кобзар”, 1883; “Переселенці”, 1884; “Жебрак”, 1886; “Запорожець у розвідці”, 1887; “Скіф”, 1889; “Оранка на Україні”, 1897). Створив погруддя Г. Г. Мясоєдова (1890), Ф. Г. Стравинського (1897), М. О. Ярошенка (1898, 1899) тощо.
Автор пам’ятника Івану Котляревському (відкритий в 1903 році) і пам’ятника Миколі Гоголю (виконаний в 1913 році, встановлений у 1934) у Полтаві. Виконав для Полтавської школи імені Івана Котляревського скульптурне погруддя українського письменника.
Багатофігурна група “Переселенці” (1884) остаточно закріпила за Позеном славу одного з визначних представників передвижництва. У цій роботі чітко простежуються характерні риси творчості митця — його схильність до камерності скульптури, прагнення до глибини ідейного змісту, розгорнутої оповідності, виразної психологічної характеристики дійових осіб, що досягалося майстерністю композиційної будови, витонченістю майже ювелірної пластики. Завдяки виразному жесту чи позі навіть у статичній фігурі скульптор міг передати емоційний настрій та внутрішній стан зображеного персонажа (“Жебрак”, “Пастушка”, “Син твій, мати”).
Леонід Позен був у дружніх стосунках з художниками Василем Волковим, Іваном Зайцевим, Григорієм Мясоєдовим.
Помер у Петрограді, похований на Смоленському кладовищі. Твори зберігаються у Полтавському художньому музеї, Музеї українського образотворчого мистецтва у Києві, Третьяковській галереї у Москві, Російському музеї у Санкт-Петербурзі.
У Полтаві на честь Позена у 1962 році названо провулок. У селі Оболонь в рамках закону про декомунізацію на честь скульптора було перейменовано центральну вулицю села.